Домовлятися, в принципі, — непроста річ. Особливо в Україні, де розподіл владних повноважень і майнових цінностей, викликаний глобальними змінами в суспільстві та державі, ще триває. Достатньо згадати перипетії зі створенням коаліції політичних сил. Не є винятком і ситуація з системою колективного управління авторськими і суміжними правами. Тут досі вже кілька років немає згоди між основними гравцями. І це може мати свої серйозні як економічні, так і політичні негативні наслідки для країни.

Компанії-правовласники фонограм західних мейджорів ніяк не можуть розмежувати сфери діяльності створених ними організацій колективного управління (ОКУ) з об'єднанням українських авторів та виконавців «Оберіг».

До того ж, представники мейджорів заявили свої права і на отримання винагороди за використання музики та слів до пісень в Україні. Що само по собі дивує. Але ми не про те.

У конкурентній боротьбі ОКУ в хід пішли взаємні обвинувачення: у ліцензуванні піратів, відсутності права на отримання винагороди і т.д., і т.п. А боротися є за що: за минулий рік організації зібрали за суміжні права близько 2 млн грн, і це тільки початок.

Збільшення надходжень за використання музичних творів та записів, здається, тільки роздмухує полум'я конфлікту. І як би в цьому полум'ї не згоріли сподівання музикантів, співаків, авторів слів та звукорежисерів на те, що, коли їхня музика звучить у медіа- чи в громадських місцях — вони отримуватимуть не тільки моральне задоволення, але й справедливу матеріальну віддачу.

Інакше маємо цікаву ситуацію: ОКУ можуть стверджувати, що не знають, кому розподіляти зібрані кошти або не знають, як знайти їх отримувача. А по закінченні трирічного періоду, залишати нерозподілену винагороду собі — у повній відповідності із законом. Цього року якраз виповнюється три роки з початку діяльності ОКУ як уповноважених збирати кошти за суміжні права. Тож не дивуйтеся, якщо незабаром адміністрація вітчизняних збирачів винагороди переїде у кращі офіси, придбає транспортні засоби або ще щось для більш ефективної роботи. Все це — за невиплачені виконавцям та виробникам фонограм кошти.

А що ж УААСП, найбільша авторсько-правова організація, яка торік зібрала за використання об'єктів авторського права майже 10 млн грн (щоправда, розподілено лише близько половини. І в цьому немає нічого дивного: головна мета будь-якого підприємства — прибуток). Найближчим часом на державне агентство чекають зміни: проект поправок до закону «Про авторське право і суміжні права» виключає державні організації з переліку тих, що можуть здійснювати управління правами авторів. Утім, процес перетворення державного підприємства на громадську організацію поки що не помітний. Очевидно: в Держдепартаменті інтелектуальної власності, якому підпорядкований УААСП, вирішили дочекатися прийняття змін до закону.

Натомість окремі співробітники державного підприємства УААСП, причетні до діяльності ВГО «Автор», спільно з іншою ОКУ — «Гільдією кінорежисерів 24/1» — мають намір створити правонаступника Українського республіканського агентства з авторських прав, що діяло в часи Радянського Союзу (вірогідно, претендента на місце УААСП).

ДДІВ повинен виступити справжнім посередником у суперечці та допомогти організаціям дійти згоди — хто і за що збирає винагороду.

Якщо в учасників переговорів переважатиме власний інтерес, то діяльність з колективного управління опиниться під загрозою дискредитації.

Українська творча еліта залишається осторонь цих проблем. І це можна зрозуміти: колективне управління правами — нова і непроста для сприйняття правова сфера. Між тим, у західних структурах вже лунають тривожні дзвіночки. І неотримання творцями належної винагороди за використання своїх витворів може стати наступним після CD-піратства клеймом на Україні та її іміджі, як країни, що прагне гарантувати право людини на результати своєї творчої діяльності.