Після того, як наприкінці минулого року УААСП став повноправним членом Міжнародної конфедерації товариств авторів та композиторів (CISAC), до Києва «на розвідку» прибув Рональд Моой (Ronald Mooij), генеральний секретар Міжнародного бюро товариств з управління правами на звукозапис та механічне відтворення (BIEM). Якщо CISAC відстоює інтереси широкого кола авторів, у тому числі письменників, фотографів, художників, то сфера інтересів BIEM вужча — авторські права на пісні, які належать композиторам, авторам слів, а також видавцям.

Гість з Парижа ознайомився з роботою підпорядкованих Держдепартаменту інтелектуальної власності підприємств (УААСП та «Інтелзахист») та зустрівся з їхнім куратором, заступником голови ДДІВ Валентином Чеботарьовим. Як і у випадку з приєднанням до CISAC, українські чиновники вирішили не надто афішувати цю подію, обмежившись стислим повідомленням на веб-сайті ДДІВ, згідно з яким 13 березня ц.р. сторони «досягли консенсусу щодо позитивної оцінки результатів експертизи» проекту змін до закону «Про авторське право та суміжні права», а також «висловили побажання стосовно подальшого поглиблення співпраці». І якщо В. Чеботарьов відмовився від коментарів з цього приводу, то представник міжнародної організації відповів на всі запитання кореспондента «ІВ».

Міжнародне бюро товариств з управління правами на звукозапис та механічне відтворення (Bureau International des Societes Gerant les Droits d'Enregistrement et de Reproduction Mecanique). BIEM, засноване у 1929 році, об'єднує товариства з управління механічними правами понад сорока країн світу, що видають ліцензії на відтворення пісень (як музичних, так і літературних творів). Членами цих товариств є автори музики і слів до пісень, а також видавці, а їхні клієнти — рекордингові компанії та інші користувачі записів музики. Термін «механічні права» з'явився, коли відтворення могло здійснюватися тільки за допомогою механічного процесу. Сьогодні «механічні» товариства збирають винагороду і за електронне чи цифрове відтворення, включаючи завантаження музики через Інтернет.

Для створення компакт-дисків чи аудіокасет із записом музичних творів, що охороняються авторським правом, їхні виробники повинні отримати дозвіл на використання творів та сплатити роялті за кожну копію, яку вони виготовляють та продають. Саме товариства з управління механічними правами видають такі ліцензії, розподіляючи винагороду серед володільців прав.

BIEM разом з Міжнародною федерацією фонографічної індустрії (IFPI) затверджують текст типового контракту, що визначає умови використання репертуару товариств. Хоча термін дії останнього типового контракту завершився у 2000 році, і сторони досі не затвердили новий, товариства та виробники записів продовжують використовувати останню його редакцію.

Серед країн колишнього СРСР член BIEM діє тільки на території країн Прибалтики. Це — Nordisk Copyright Bureau з центральним офісом у Данії, діяльність якого охоплює й інші скандинавські країни.

за інформацією www.biem.org

— Пане генеральний секретар, до якого висновку Ви дійшли за підсумками візиту до Києва — чи побачили сенс у тому, щоб мати серед членів BIEM і українські організації?

— Безсумнівно так. Однак ми очікуємо реорганізації українських товариств з тим, щоб у них з'явився інститут членства. Адже сьогодні автори музики не можуть стати членами ні УААСП, ні ДАМ*— про ці дві організації йшлося під час зустрічі у ДДІВ. Вони планують таку реорганізацію і ми будемо раді допомогти у цьому згаданим товариствам та українській владі, якщо вони матимуть таке бажання. І за такої ситуації у BIEM обов'язково виникне український представник.

— Яку саме допомогу Ви пропонуєте?

— BIEM має значний досвід колективного управління. Окрім ресурсів, які існують на рівні секретаріату, ми також використовуємо знання та досвід товариств-членів.

— У чому полягатиме вигода українських авторів музики та слів до пісень у разі набуття певною вітчизняною організацією членства в BIEM?

— У тому, що їхній репертуар буде включено до мережі товариств BIEM. Сьогодні, якщо український твір використовується в іншій країні, за відсутності угоди про взаємне представництво репертуару [з українським товариством — ред.], існує ризик того, що організація колективного управління цієї країни не зможе знайти авторів твору.

— Чи отримують західні правовласники належну винагороду за те, що їхні пісні звучать та відтворюються в Україні?

— Стосовно того, що пісні звучать — мається на увазі радіо та телебачення — не думаю, що будь-який автор отримує належні виплати, оскільки державні телерадіокомпанії не платять належним чином [за використання творів — ред.]. Стосовно звукозаписів — а саме це є сферою моєї компетенції — рівень піратства є дуже і дуже високим.

— Що Ви рекомендували представникам ДДІВ для поліпшення ситуації в цій сфері?

— Гадаю, українська влада має правильні наміри щодо боротьби з піратством і використовує з цією метою важливі та доречні засоби. Контрольні марки — дуже хороша і продумана система. Утім, якщо захисту прав немає на наступному етапі — виникає проблема. А захист прав — це не тільки робота «польових» інспекторів. Захист прав включає і судовий розгляд. По вилученні піратського продукту справа потрапляє до суду. Скільки часу необхідно судді для винесення рішення? Чи достатньо підготовлені українські судді для розгляду справи про порушення прав інтелектуальної власності? Вважаю, ні. Тож ми повинні спробувати залучити міжнародні організації на кшталт ВОІВ, відповідні програми ЄС для навчання суддів, щоб вони чітко уявляли, з чим мають справу. Боюся, що суддя загального суду при розгляді справи про щось, що має відношення до музики, може і не зрозуміти значення крадіжки «якихось» двадцяти компакт-дисків.

— Хіба метою Вашого візиту не є знайти партнера, який міг би збирати винагороду в Україні. Сьогодні ще не настав час для пошуку партнера серед ОКУ?

— Ми шукаємо певності в ситуації з колективним управлінням в Україні, за якої не було б одинадцяти ОКУ. Наші рекомендації уряду — створити умови, за яких було б єдине товариство, що управляє однією категорією прав у певній сфері. Це не порушуватиме правила конкуренції. До того ж, за таких обставин полегшиться боротьба з таким явищем, як піратство. Коли в одній сфері існують товариства-конкуренти, вони використовуватимуть тему піратства з політичних міркувань у взаємному протистоянні.

— Але ж існують країни, де, здається, досить успішно працюють дві і більше ОКУ в одній сфері.

— Я не знаю жодної країни, у якій би наявність більше однієї організації в одній сфері не призводила б до проблем. Ось у сусідній Туреччині — два товариства. І виникають величезні проблеми! Ці дві організації буквально б'ються за кожного користувача. У результаті користувач каже: «Я більше не знаю, кому маю платити. І не буду платити».

Два товариства в сфері механічних прав існують у Канаді. Обидва заявляють свої права на один і той же твір. Користувач говорить: «Ви розберіться самі між собою. А до цього часу я не платитиму за використання твору, тому що повинен знати, кому мушу платити».

У Сполучених Штатах також більше ніж одне товариство. Навіть три або чотири. На перший погляд, там проблем менше. Вони додумалися принаймні використовувати одну базу для обчислення роялті.

Приклад [до чого призводить наявність різних підходів при обчисленні розміру роялті — ред.] У сфері прав виконавців існують два товариства. Винагороду, яку має сплачувати ресторан, одне товариство обчислює на основі площі закладу, а інше відштовхується від, скажімо, обороту чи цін. Власник ресторану нічого не розуміє: «Кожен приходить і вимагає гроші».

Тому у США питання полягає в іншому — як поділити ринок. Враховуючи обсяги американського ринку — це можливо. Попри це, у США чимало проблем. Там існування єдиного товариства неможливе через антимонопольні правила. Хоча всі погоджуються, що для правовласника життя стало б у стократ легшим, якби працювало єдине товариство. Мабуть, це було б і дешевше.

(розмову вів Маркіян Перетятко)