Відповідь: Для того, щоб відповісти на це запитання перш за все визначимось, що таке інформація.

Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законодавством. Основні правила одержання, використання, поширення та зберігання інформації і захисту прав суб'єктів інформаційних відносин містяться, зокрема, у статтях 32 і 34 Конституції України, Цивільному кодексі України (далі — ЦК України), Законах України "Про інформацію", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про державну таємницю" та в інших законодавчих актах.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, яка у свою чергу поділяється на таємну і конфіденційну.

Таємна інформація — це інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі, а тому доступ до неї здійснюється відповідно до законів про цю інформацію. Прикладом таємної інформації можуть бути: секретна інформація, що визнається державною таємницею в порядку, встановленому Законом України "Про державну таємницю", відомості, що становлять лікарську таємницю згідно із статтею 40 "Основ законодавства України про охорону здоров'я", таємницю усиновлення у відповідності із статтею 226 Сімейного кодексу України чи адвокатську таємницю згідно із статтею 9 Закону України «Про адвокатуру».

Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною інформацією, мають право самостійно визначати режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлювати для неї систему (способи) захисту. До конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою у відповідності із статтею 862 ЦК України, комерційна таємниця у відповідності із статтями 505-508 ЦК України та "ноу-хау" у розумінні статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" поняття "ноу-хау" включає сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого.

Згідно зі статтею 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності відносяться, зокрема, комерційні таємниці.

У статті 505 ЦК України зазначено, що комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Комерційна таємниця має потенційну вартість, поки вона невідома стороннім особам. З моменту, як тільки комерційна таємниця стане відомою для сторонніх осіб, вона одразу перестане бути цінною. Тому, у випадку, коли інформацію, визначену як комерційна таємниця, може бути отримано законним шляхом у відповідності із законодавством про інформацію, така інформація не може визнаватися конфіденційною, а це означає, що вона не підпадає під правову охорону, передбачену чинним законодавством для комерційної таємниці. Більш детально перелік відомостей, які не можуть відноситься до комерційної таємниці визначено приписами постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці».

Суб'єкт господарювання має право на комерційну таємницю, на визначення її складу та обсягу відомостей, а також право вимагати від працівників, допущених до відомостей, що становлять комерційну таємницю, дотримання встановленого порядку та правил її зберігання.

Для того, щоб суб'єкт господарювання мав право вимагати захисту інтересів підприємства перед державними та судовими органами, включати вимоги про захист конфіденційної інформації в договори, вимагати відшкодування нанесеної шкоди, він повинен закріпити положення щодо комерційної таємниці в статутних документах та забезпечити заходи щодо збереження її секретності. Крім того, згідно із частиною першою статті 117 ЦК України учасник господарського товариства зобов'язаний не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Порушення майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю чи прав на «ноу-хау» може відбуватися шляхом добування протиправним способом чужої комерційної інформації, розголошення її без згоди особи, уповноваженої на те, чи схилення до її розголошення або використання чужої комерційної інформації без згоди уповноваженої особи. В такому випадку власник цієї інформації має право на відшкодування завданих майнової та моральної шкоди відповідно до статей 1166 та 1167 ЦК України. Така цивільна відповідальність може наставати і в разі вчинення дій, зазначених у главі 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Запитання: Як боротися з недостовірною інформацією, розповсюдженою в Інтернеті, яка завдає шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання?

Відповідь: Перш за все, слід визначити, що таке ділова репутація.

Чинне законодавство містить визначення ділової репутації фізичної особи як сукупності підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Як вбачається, ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, належних їй нематеріальних активів, в тому числі торговельних марок, серед споживачів її товарів та послуг.

Применшенням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню згідно із статтями 1166 та 1167 ЦК України.

Згідно із статтею 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, та право на заборону поширення інформації, передбачене статтею 278 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Згідно із частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

З урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) господарюючий суб'єкт (підприємець), чиї права або інтереси порушено поширенням недостовірної інформації, має право подавати до господарського суду позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої її поширенням, та/або про спростування недостовірної інформації, а також має право на заборону поширення інформації як способу судового захисту проти можливого поширення інформації, що шкодить його діловій репутації. 

Згідно із роз'ясненнями Вищого господарського суду України, які містяться в інформаційному листі від 28.03.2007 № 01-8/184 "у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю "Хостмайстер", яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів, пов'язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об'єднання "Український мережевий інформаційний центр". Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернет-сайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою-шостою статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке розповсюдження інформації та завдану у зв'язку з цим шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання має нести саме власник сайту, оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності та порушує права і законні інтереси особи".

Для визначення розміру завданої Вам шкоди необхідно врахувати наступне.

Чинним законодавством визначено поняття гудвілу, як нематеріального активу, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо (стаття 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Таким чином ділова репутація, згідно законодавства, має грошовий еквівалент виражений у формі гудвілу. Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 № 163, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 № 499/3792.

У разі відсутності у суб'єкта господарювання бухгалтерського обліку гудвілу як нематеріального активу розмір матеріальної і моральної шкоди може бути визначений шляхом замовлення суб'єктом господарювання відповідного спеціального експертного дослідження або шляхом призначення судом згідно із статтею 41 ГПК відповідної судової експертизи.