Консультант Наталія Максимова, заступник начальника юридичного управління ДДІВ

Запитання: Чи дійсні охоронні документи на винахід, видані в Україні, в інших країнах? Чи не може виникнути ситуація, що, не зважаючи на те, що український винахідник, наприклад, створив винахід раніше, ніж американець, винахідником буде вважатися саме американець?

Відповідь: Патент на винахід має територіальну дію, тому патент України на винахід не є чинним в жодній з інших держав. Аналогічно і патенти на винахід, видані в інших державах, не є чинними в Україні. Приміром, патент США на винахід не є чинним в Україні, так само і патент на винахід України не є чинним в США.

Це випливає з міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, зокрема з положень Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Патент на винахід надає його власнику право використовувати винахід за своїм розсудом та виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід без його дозволу в Україні (ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). В інших державах заборонити використовувати свій винахід власник патенту не може і винахід може вільно використовуватись.

Але вихід з такої ситуації є: патентувати свої винаходи в інших державах.

Законодавством України передбачена можливість для заявників України запатентувати свій винахід і в інших державах, таким чином набувши прав на винахід в цих державах. В свою чергу, іноземні заявники можуть запатентувати свої винаходи в Україні. Такі ж можливості передбачені національними законодавствами інших держав та міжнародними угодами.

Статтею 37 Закону визначено, що будь-яка особа має право запатентувати свій винахід в іноземних державах. Але перш ніж подати заявку на винахід до патентного відомства іноземної держави, необхідно подати її в Україні. У разі порушення цих вимог Закону патент визнається недійсним в Україні.

Слід зазначити, що патентною експертизою, яка проводиться в патентних відомствах, передбачена перевірка винаходів на новизну. Ця перевірка визначає, чи не є заявлений винахід відомим серед усіх загальнодоступних у світі до дати подання заявки. Якщо цей винахід є вже відомим, то патенти на такі винаходи не видаються.

Якщо винахідник в Україні створив винахід і не подав заявку на видачу патенту на винахід, а винахідник в США створив такий самий винахід пізніше, але подав заявку на отримання патенту, то дійсно про винахід українського винахідника ніхто не буде знати. Більше того, запатентувавши свій винахід в Україні заявник із США матиме монополію на цей винахід і зможе заборонити його використовувати навіть тому українському винахіднику, який його створив раніше.

Тому найкращим захистом прав на винаходи є подання заявки на винахід до Укрпатенту і отримання патенту.


Запитання: Чи може бути процес у галузі інформаційної технології об'єктом винаходу, якому надається правова охорона в Україні?

Відповідь: Для відповіді на це запитання звернемось до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (Закон). Ним визначено, що винахід — це результат інтелектуальної діяльності в будь-якій сфері технології (ст. 1).

Великий енциклопедичний словник дає таке тлумачення слову «технологія»:

«Технология — совокупность методов обработки, изготовления, изменения состояния, свойств, формы сырья, материала или полуфабриката, осуществляемых в процессе производства продукции. …Технологией называются также сами операции добычи, обработки, транспортировки, хранения, контроля, являющиеся частью общего производственного процесса» (Большой энциклопедический словарь. Под редакцией А.М. Прохорова. — М.: Большая Российская энциклопедия. Санкт-Петербург: Норинт. — 1999. — С. 1200).

Статтею 6 Закону визначено, що об'єктом винаходу, якому надається правова охорона, може бути продукт, процес, а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Цивільний кодекс України (ст. 459) також визначає, що об'єктом винаходу може бути продукт або процес у будь-якій сфері технології.

Законом визначено також перелік об'єктів технології, на які не поширюється правова охорона — це: сорти рослин і породи тварин; біологічні в своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не відносяться до небіологічних та мікробіологічних процесів; топографії інтегральних мікросхем; результати художнього конструювання.

Крім того, Законом покладено обов'язок встановлення правил складання та правил розгляду заявки на винахід на Установу — Міністерство освіти і науки України, оскільки для складання заявки на винахід необхідна більш докладна інформація.

Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України № 22 від 22.01.2001 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 27 лютого 2001 р. за № 173/5364 (Правила), деталізують положення Закону і визначають вимоги до документів заявки. Вимоги Правил є обов'язковими для заявників. Правила (п. 2.3.2.) визначають, що процес, як об'єкт технології, — це дія або сукупність дій, виконаних щодо продуктів та інших матеріальних об'єктів за допомогою принаймні одного продукту і спрямованих на досягнення певного технічного результату. Таким процесом, зокрема, є виготовлення, обробка, переробка продукту та контролювання його якості, перетворення речовини, енергії, даних, вимірювання параметрів, діагностування, лікування, керування процесом, який є об'єктом технології. Тобто процес, як об'єкт винаходу, характеризується сукупністю ознак, що вказують на наявність дій з матеріальними об'єктами, які призводять до зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу та забезпечують досягнення технічного результату. При цьому Правила визначають, що продукт як об'єкт технології — це матеріальний об'єкт, що є результатом інтелектуальної діяльності людини. Продуктом, зокрема, є пристрій, механізм, система (комплекс) взаємодіючих пристроїв, споруда, виріб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини та інший біологічний матеріал, у тому числі трансгенна рослина і тварина. Тому, приміром, продукт вулканічної діяльності не є винаходом, на який можна отримати патент. У розділі 6 Правил, який стосується підготовки опису винаходу, детально розглядаються такі поняття, як суть винаходу, технічний результат, технічна задача, що теж може допомогти пересічному заявнику краще зрозуміти, які об'єкти можуть бути винаходами. У п. 2.5. Правил також наводиться довгий перелік об'єктів, які не визнаються винаходами — це власне: — відкриття, наукові теорії та математичні методи; — методи інтелектуальної, господарської, організаційної та комерційної діяльності (планування, фінансування, постачання, обліку, кредитування, прогнозування, нормування тощо); — правила виконання фізичних вправ, проведення ігор, конкурсів, аукціонів; — проекти та схеми планування споруд, будинків, територій; — умовні позначення (дорожні знаки, маршрути, коди, шрифти тощо), розклади, інструкції; — комп'ютерні програми; — форма представлення інформації (наприклад, у вигляді таблиці, діаграми, графіка, за допомогою акустичних сигналів, вимовляння слів, візуальних демонстрацій, книг, аудіо- та відеодисків). Варто звернути увагу на слово «власне» у першому абзаці цього пункту. Тобто виключається можливість віднесення цих об'єктів до винаходів лише у разі, якщо заявляються власне (російською мовою «как таковые») ці об'єкти. А якщо, приміром, для здійснення того ж планування чи виконання фізичних вправ заявляється якийсь пристрій, за допомогою якого це планування чи фізичні вправи здійснюються, то такий об'єкт може бути визнаний винаходом. Слід сказати, що європейське патентне законодавство, на яке рівняються інші країни, в тому числі й Україна, теж дотримується таких вимог щодо визнання об'єктів винаходів (Європейська патентна конвенція). Закон України «Про Національну програму інформатизації» визначає інформаційну технологію як цілеспрямовану організовану сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування. Якщо проаналізувати це визначення інформаційної технології та врахувати згадані вище вимоги, встановлені законодавством щодо набуття прав на винаходи, то й в цій сфері можуть бути винаходи: приміром, новий процес (спосіб) передання інформації за допомогою якогось електронного пристрою, процес перетворення інформації за допомогою якогось нового пристрою тощо. Питання визнання заявленого об'єкта патентоспроможним винаходом Законом покладено на заклад експертизи, який є єдиним державним закладом для розгляду і проведення експертизи заявок на винаходи. Таким закладом є Український інститут промислової власності (Укрпатент).

Тому лише експертиза, проведена Укрпатентом, може визначити чи є винахід патентоспроможним, тобто чи можна на нього отримати патент.


Консультант Микола Бельдій, головний спеціаліст, Укрпатент

Запитання: У якому порядку чинні нормативно-законодавчі і методичні акти, зокрема Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 року № 479/92, застосовується для визначення розміру винагороди авторам винаходів і раціоналізаторських пропозицій за використання створених ними об'єктів? 2. Чи було останнім часом (2000-2004 роки) розроблено якісь нормативні чи методичні акти щодо регулювання визначення розміру і порядку виплати винагороди винахідникам, авторам раціоналізаторських пропозицій?


Відповідь: Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 року № 479/92 (далі — Тимчасове положення) відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1994 року № 324/94 у частині, що стосується об'єктів промислової власності, втратило чинність. Виняток становлять пункти 54, 59, 60, 61, 62, 68 і 70.

Втратив чинність і пункт 51 цього положення, що визначав розмір винагороди авторові за використання створеного ним «службового» винаходу.

Чинне законодавство України, зокрема стаття 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон) як у редакції від 15 грудня 1994 року, так і в редакції від 1 червня 2000 року не містять норм, що обмежували б мінімальний розмір винагороди авторові службового винаходу.

Відповідно до п. 3 постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року № 3769-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» Закон застосовується до правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 липня 1994 року.

Згідно з нормою п. 51 Тимчасового положення і нормою статті 9 Закону розмір і порядок виплати винагороди визначаються умовами договору між винахідником і власником патенту, тобто наявність такого договору є необхідною умовою для виплати винагороди за взаємною згодою сторін. У договорі мають бути чітко визначені порядок визначення розміру винагороди і порядок її виплати.

Якщо договір про розмір і порядок виплати винагороди між автором винаходу і власником патенту на виконання норми п. 51 Тимчасового положення було укладено до 1 липня 1994 року, то він зберігає чинність і після набрання чинності Законом незалежно від дати початку використання винаходу.

Якщо використання винаходу розпочалося до 1 липня 1994 року, а договір про розмір і порядок виплати винагороди з якоїсь причини не було укладено, то такий договір необхідно укласти в даний час, при цьому винагорода за час використання винаходу до 1 липня 1994 року має визначатися відповідно до п. 51 Тимчасового положення. Після вказаної дати — за взаємною згодою сторін.

Якщо договір між автором винаходу і власником патенту про розмір і порядок виплати винагороди відсутній або укладений, але його норми викликають спори щодо їх застосування, то такі спори вирішуються у судовому порядку.

Згідно з формулами 1-3 Тимчасової методики (основних положень) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій (далі — Тимчасова методика), затвердженої 1 грудня 1992 року Головою Державного патентного відомства України і погодженої Міністерством фінансів України і Міністерством статистики України, дохід від використання винаходу визначається як приріст прибутку від реалізації продукції, одержаний у розрахунковому періоді у порівнянні з попереднім періодом.

На практиці, може скластися така ситуація, що з причин, незалежних від використання зазначеного винаходу, приріст прибутку відсутній чи навіть має місце збитковість через зниження прибутку, одержаного від реалізації (у розрахунковому періоді) продукції, виготовленої із застосуванням винаходу, тобто використання винаходу не вплинуло на одержання доходу, визначеного із застосуванням Тимчасової методики. У такому разі розмір винагороди може бути визначений як частка собівартості реалізованої продукції, виготовленої із використанням винаходу, що припадає на винахід. Однак це має бути передбачено умовами договору.

Частка собівартості, що припадає на винахід, визначається згідно з пунктом 2.5 Тимчасової методики.

Згідно зі статтею 429 Цивільного кодексу України (від 1 січня 2004 року, далі — ЦКУ) майнові права інтелектуальної власності на об'єкт (зокрема — на винахід), створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює (роботодавцю), спільно, якщо інше не встановлено договором.

У разі спільного володіння винаходом не може вживатися поняття винагороди винахідникові за використання створеного ним винаходу. Разом з тим, відповідно до статті 427 ЦКУ, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Стосовно винаходів таким є Закон, зокрема норма статті 9.

Таким чином, якщо між винахідником і роботодавцем буде укладений договір про передання роботодавцю належних винахідникові майнових прав на створений винахід, то окремою умовою цього договору може бути умова щодо виплати роботодавцем винагороди винахідникові у порядку, встановленому статтею 9 Закону.

Глава 41 четвертої книги ЦКУ (статті 481-484) містить норми, що регулюють правовідносини щодо раціоналізаторської пропозиції.

Частиною першою статті 483 визначено, що суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана, а частиною першою статті 484 визначено, що автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Однак ЦКУ не містить визначення того, що слід розуміти під поняттям «добросовісне заохочення» .

Іншим нормативним актом, що регулює правовідносини щодо раціоналізаторської пропозиції є Тимчасове положення, яке слід застосовувати у частині, що не суперечить нормам глав 35 і 41 ЦКУ.

Пункт 53 Тимчасового положення містить норми, що визначають право автора раціоналізаторської пропозиції на винагороду та порядок визначення її розміру. Таку винагороду слід розглядати як варіант добросовісного заохочення.

Як показник результатів господарської діяльності юридичної особи, що вибирається для визначення розміру авторської винагороди винахідникові чи авторові раціоналізаторської пропозиції, можна застосовувати дохід, прибуток, економічний ефект, одержаний від використання об'єкта у виготовленій продукції, собівартість чи ціна цієї продукції тощо.

Цей показник, порядок і методику його визначення слід указати в договорі про розмір і порядок виплати винагороди, про необхідність укладання якого йшлося вище.

У разі, якщо показником ефективності вибрано економічний ефект, то рекомендується для його визначення використовувати «Методику (основные положення) определения экономической эффективности использования в народном хозяйстве новой техники, изобретений и рационализаторских предложений», затверджену постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах науки і техніки, Держпланом СРСР, Академією наук СРСР, Державним комітетом у справах винаходів і відкриттів СРСР від 14.02.1977 р. № 48/16/13/3 (Москва, 1977).

Якщо таким показником вибрано прибуток, то визначати його рекомендується згідно з методичними рекомендаціями «Визначення прибутку від використання об'єктів промислової власності» (Методичні рекомендації), затвердженими наказом Держпатенту України від 26 серпня 1998 року № 80 (газета «Світ» № 33, вересень 1998 року, «Методики оцінки прав інтелектуальної власності» (збірник), УкрІНТЕІ, ІІВП, Київ, 1998, ст. 8).

Якщо економічним показником для визначення розміру винагороди вибрано дохід, то рекомендується використовувати «Тимчасову методику (основні положення) визначення доходу від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій», затверджену головою Держпатенту України 1 грудня 1992 року за погодженням з Мінстатом і Мінфіном України (газета «Інновація», грудень 1992 року, «Методики оцінки прав інтелектуальної власності» (збірник), УкрІНТЕІ, ІІВП, Київ, 1998, ст. 38).

Останні два документи Державним департаментом інтелектуальної власності передано для розміщення у базі «ЛігаБізнесінформ».

З метою надання методичної допомоги суб'єктам взаємовідносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності, в тому числі й щодо винагороди, Міністерством освіти і науки України (Держдепартаментом) розроблено зразки деяких договорів, зокрема договорів про розмір і порядок виплати винагороди. Ці зразки затверджено наказом МОН від 28 грудня 2004 року № 986. Наказ опубліковано у № 2 журналу «Інтелектуальна власність» за 2005 рік, але без додатків, оскільки вони мають дуже значний обсяг.

З метою врегулювання питань виплати авторської винагороди творцям винаходів, раціоналізаторських пропозицій, інших об'єктів права промислової власності доцільно розробити і в установленому порядку ввести в дію внутрішній документ з регулювання винахідницької і раціоналізаторської діяльності на підприємстві.


 
 

© ТОВ "Аспект-2003", 2005


bug tracking. женская борьба - грязные приемы. Бронирование квартир, москва аренда двухкомнатных квартир посуточно недорого.123