Захист прав в Інтернеті – 2017: позитиви та ризики

Ірина АБДУЛІНА,
головний редактор журналу «Інтелектуальна власність в Україні»,
м. Київ
 
              Завершується 2017 рік, в якому відбулося багато змін та нововведень у сфері захисту прав у мережі Інтернет, серед яких: прийняття Закону України «Про державну підтримку кінематографії в Україні», яким були внесені зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права», введення в дію рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) згідно із Указом Президента України № 133/2017 від 15 травня 2017 року, прийняття трьох процесуальних кодексів у новій редакції. 
              Тож, у квітні цього року набули чинності зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права», відповідно до яких було закріплено процедуру припинення порушень авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет. У законі визначено, хто вважається власником веб-сайту, чиї дані обов’язково мають розміщуватися в службі WHOIS для того, щоб в подальшому можна було звертатися з претензією про факт неправомірного розміщення контенту.
Як діє закон на практиці, ми поцікавилися у практикуючого у цій сфері адвоката Олександра Рябця: На практиці розміщення достовірної інформації про власника веб-сайту на самих веб-сайтах є скоріше виключенням, ніж нормою, і правовласники й надалі залишаються незахищеними, оскільки часто неможливо з’ясувати, кому ж конкретно направляти претензію. На адресу електронної пошти, що зазначена на веб-сайтах, надсилати претензію немає сенсу, оскільки вона не відповідає вимогам Закону України «Про авторське право і суміжні права». Заява про припинення порушення повинна містити достовірну інформацію про наявність у заявника майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт авторського права і (або) суміжних прав, зазначених у відповідній заяві. Цей пункт нівелює один із головних стовпів авторського права, а саме: «авторське право існує з моменту створення відповідного об’єкта і його реєстрація не є обов’язковою» та надає площину для зловживань і маніпуляцій, відмов з боку власників веб-сайтів.
                  Тобто, вважає адвокат,  для більш ефективної боротьби з нелегальним контентом автори будуть змушені здійснювати формальні процедури щодо реєстрації авторського права. На жаль, на сьогоднішній момент, строк проведення такої процедури в Мінекономрозвитку дуже рідко відповідає строкам, що нормативно встановлені. До того ж, ця процедура потребує додаткових витрат на оплату адміністративних зборів та послуг патентних повірених, юристів чи адвокатів.
Хоча допомогти автору з реєстрацією твору може і патентний повірений, і юрист, та, власне, він може зробити це і самостійно, проте згідно з існуючою на сьогодні затвердженою Законом процедурою заявник звертається із заявою про припинення порушення виключно за представництвом адвоката.
                З одного боку, це підвищить рівень якості захисту прав автора, а з другого —− підвищує вартість цієї процедури і вона в свою чергу стає менш доступною для авторів. 
Згідно із новою редакцією Господар-ського процесуального кодексу України (ст. 20) Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядатиме справи як суд першої інстанції у спорах щодо авторських прав та суміжних прав, в тому числі у спорах щодо колективного управління цими правами. На думку Олександра Рябця, початок роботи цього суду принесе як плюси, так і мінуси. Безперечно, головною перевагою буде єдина судова практика, швидкість та оперативність розгляду спорів, пов’язаних з порушенням права інтелектуальної власності, висококваліфікованими суддями відповідної спеціалізації. Проте найважливішим його недоліком, констатує Олександр, є територіальна віддаленість суду від інших міст та селищ, адже суд територіально розташований у столиці. Станом на сьогоднішній день справи з питань інтелектуальної власності розглядаються господарськими, районними та апеляційними судами, що є, без сумніву, значним плюсом для пересічних громадян. Фактично перенесення підсудності до Вищого суду з питань інтелектуальної власності у м. Києві є перешкодою для доступу до правосуддя і, знову ж таки, ми змушені говорити про подорожчання судового розгляду справ. Так, можна сказати, що цей аспект легко вирішується шляхом проведення відео-конференцій. Але, як показує практика, у більш ніж половині випадків суди у проведенні відео-конференції відмовляють і практично унеможливлюють судовий розгляд без особистої участі у ньому сторони, ще в 30% відсотках якість таких відео-конференцій, м’яко кажучи, залишає бажати кращого.
                Олександр Рябець відзначає, що до 15 грудня 2017 року інформація з Інтернету і листування електронною поштою сприймалися суддями досить неоднозначно, склалася різноманітна практика судів різної юрисдикції щодо визнання електронних доказів належними та допустимими.
                 Проте разом з внесенням змін у процесуальні кодекси ситуація змінилася. Якщо її узагальнити, то можна говорити про те, що під електронними доказами варто розуміти інформацію в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
                  Тобто вже можна спрогнозувати, що найближчим часом захист прав інтелектуальної власності від порушень у мережі Інтернет піде на підйом, адже тепер веб-сайти (сторінки) є електронними доказами і мають належно оцінюватися суддями. Проте електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Також електронні докази можуть подаватися і як копія на паперових носіях, посвідчених відповідно закону. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову) електронного доказу, суддя за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може вимагати оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суддя ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової) оригіналу, такий доказ не береться до уваги. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи.
І ось вона ложка дьогтю, адже станом на сьогоднішній момент досить незрозумілою є вимога законотворця про надання оригіналу електронного доказу. Яким чином позивач зможе надати оригінал веб-сторінки? Олександр Рябець сподівається, що на практиці ці положення роз’яснить Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Зрозумілим є те, що судді наділені повноваженнями за вимогою учасника справи чи з власної ініціативи переглянути веб-сайт у мережі Інтернет з метою встановлення його змісту в процесі судового засідання, але дуже сумнівним є те, що до судового засідання відповідач не видалить незаконний контент зі свого веб-сайту. Отже, вбачається розумним проводити фіксації веб-сторінок в експертних установах, департаменті «Центр компетенції» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (далі —Центр компетенції), перш ніж направляти претензії та подавати позови.
Якщо виходити з приписів постанови Пленуму ВГСУ № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» і не говорити про нюанси електронних доказів, то є два варіанти фіксації порушень у мережі Інтернет: перший −— особисто зробити відео-фіксацію веб-сторінки, другий —− надати відповідні документи, видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції (по факту —− висновки експертних установ або Центру компетенції).
                        Олександр Рябець зазначив, що на практиці своєї компанії в якості доказів надавалися всі можливі варіанти фіксацій, визначені зазначеною постановою Пленуму ВГСУ. Щодо відео-, аудіозапису веб-сайту в процесі дослідження зацікавленою особою, судді в жодному з своїх рішень не надавали їм правової оцінки, і обґрунтовували своє рішення іншими доказами, незважаючи на факт дослідження і перегляду таких відео-фіксацій.
                        Щодо висновків експертних установ або Центру компетенції ситуація кардинально протилежна —− судді з радістю приймали їх висновки у своїх рішеннях та посилалися на них, як на доказ встановлення факту порушення прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет. 
                       Які новації необхідні для ефективного захисту прав в Інтернеті? Це запитання ми адресували Юрію Гончаруку − директору Об’єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (ОП УМІЦ), яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену «.UA» та статті 56 Закону України «Про телекомунікації» уповноважено здійснювати адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.
Юрій Гончарук розповів, що за його ініціативи ще в квітні 2016 року було створено департамент «Центр компетенції» в складі Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (УЦПНА), який він акредитував та підтвердив його компетентність у здійсненні функцій Центру компетенції адресного простору українського сегменту мережі Інтернет.
                    Тобто роботу Центру компетенції було започатковано за так званою «трастовою моделлю» з метою сприяння комплексному захисту прав інтелектуальної власності та прав осіб від порушень у мережі Інтернет. Запуск цього проекту є альтернативою практиці інших країн (Росія, Білорусь) зі складання нотаріусами протоколів огляду веб-сторінок, що має ряд істотних недоліків, підтверджених судовою практикою.
Важливу роль відіграє склад учасників «трастової моделі», серед яких: особи, чиї права були порушені у мережі Інтернет, реєстранти, реєстратори та реєстри, хостери і хостинги, оператори та Інтернет-провайдери, dns-провайдери, адвокати, судді. Список учасників дуже широкий і це означає, що пропонована модель будується за принципом «мультістейкхолдерізма» (спільного прийняття рішень). Функції Центру компетенції полягають у проведенні фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею експертних висновків та у видачі довідок для встановлення власника веб-сайту.
                 При надходженні до ОП УМІЦ запитів щодо надання відомостей про власника веб-сайту, реєстранта та/або реєстратора доменного імені, хостинг-провайдера, підтвердження змісту контенту у мережі Інтернет та інших запитів, пов’язаних із потребою захисту прав у мережі Інтернет, що надходять як від судів, так і від адвокатів, осіб, чиї права потребують захисту від порушення у мережі Інтернет, ОП УМІЦ рекомендує звертатись до Центру компетенції.
Які послуги надає Центр компетенції та яка практика склалася за час його роботи, ми поцікавилися у директора Центру компетенції Наталі Разиграєвої: Центр компетенції надає послуги з використанням онлайн-сервісу «WEB-FIX». При цьому фіксація і дослідження змісту веб-сторінок здійснюється безкоштовно і в необмеженій кількості впродовж декількох хвилин, оплачується лише видача Експертного висновку. Цим самим особа забезпечує себе доказами розміщення відповідного контенту на певний момент часу, що забезпечує можливість захисту порушених прав у разі зміни або видалення такого контенту надалі.
                  Цей інструментарій також може бути корисний для власників веб-сайтів, які турбуються про ексклюзивність контенту, адже саме фіксація змісту новоствореного (оновленого) веб-сайту може в подальшому слугувати доказом авторства.
За період роботи Центру компетенції вже склалася позитивна практика вирішення спорів з використанням виданих ним документів в якості доказів як в досудовому, так і в судовому порядку. При цьому судова практика вирішення спорів із застосуванням таких документів свідчить про скорочення строків вирішення таких спорів, а також про завершення розгляду справ, які розглядались по декілька років. На сайті Центру компетенції можна ознайомитися з такими судовими рішеннями.
                  Прикладом скорочення строків розгляду справи через швидке встановлення власника веб-сайту в судовому порядку буває ситуація, коли суд, отримавши від ОП УМІЦ лист з рекомендацією зобо-в’язати позивача самостійно звернутись до Центру компетенції для отримання довідки про власника веб-сайту, виносить відповідну ухвалу, яка була виконана позивачем (наприклад, ухвала Гос-подарського суду Вінницької області від 13 вересня 2017 року по справі № 902/606/17). Також напрацьовується судова практика, коли сторона у справі після неодноразових спроб витребування даних від ОП УМІЦ та не звернувшись безпосередньо до Центру компетенції, намагалась притягнути до кримінальної відповідальності посадових осіб ОП УМІЦ та Центру компетенції за ст. 382 КК України (через ненадання відомостей у порядку витребування). Проте суд відмовляє у задоволенні таких вимог через відсутність доказів безпосереднього звернення до Центру компетенції для отримання довідки про власника веб-сайту (наприклад, ухвала Господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року по справі № 910/5117/17).
                Також позитивним зрушенням є досвід видачі довідок щодо встановлення власників веб-сайтів, які містять відомості в режимі зворотного часу. Саме такі довідки допомагають встановити належного відповідача у разі зміни даних про реєстранта та/або реєстратора в службі WHOIS після вчинення правопорушення з використання мережі Інтернет (наприклад, рішення Господарського суду Київ-ської області від 20 червня 2017 року по справі № 911/3460/15).
Щодо Експертних висновків за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, то останні приймаються судами в якості належних та достатніх доказів (наприклад, рішення Господарського суду Одеської області від 07 серпня 2017 року по справі № 916/1366/17; постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2017 року по справі № 904/3150/17; рішення Крама-торського міського суду Донецької області від 08 вересня 2017 року по справі № 234/18700/16-ц).
                  Разиграєва Наталя навела статистику звернень клієнтів до Центру компетенції: 80% —− щодо поширення недостовірної інформації та захисту честі, гідності та ділової репутації; 15% — − щодо порушення прав інтелектуальної власності; 3% −— щодо доменних спорів; 2% −— щодо продажу контрафактної продукції.
Чи потрібні ще якісь законодавчі зміни, які мають сприяти захисту прав у мережі Інтернет? Юрій Гончарук зауважує, що ще у Концепції розвитку телекомунікацій в Україні, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2006 року № 316-р була передбачена необхідність врегулювання на законодавчому рівні питання діяльності з реєстрування, адміністрування і користування адресами та іменами в українському сегменті Інтернет. Проте на сьогодні це поки не зроблено.
               Головним проблемним питанням для встановлення власників веб-сайтів є як саме розкриття персональних даних реєстрантів доменних імен та отримувачів послуг хостингу, так і трактування Зако-ну України «Про захист персональних даних» володільцями/розпорядниками (реєстраторами доменних імен, хостинг-провайдерами) таких даних. Так, дані юридичних осіб апріорі не підпадають під дію цього Закону, оскільки персональні дані можуть бути лише у фізичних осіб. 
Для врегулювання цього питання необхідно на законодавчому рівні передбачити обов’язковість прийняття Правил реєстрації та користування доменними іменами в українському сегменті мережі Інтернет, проте, станом на сьогодні вони відсутні. Ці Правила повинні містити єдину термінологію; порядок та умови надання послуг; процедуру призупинення делегування доменного імені – в якості механізму захисту суб’єктів, чиї права порушуються; визначити статус даних про реєстранта доменного імені, процедуру їх підтвердження, приховування /розкриття; закріпити процедуру досудового врегулювання доменних спорів тощо.
                     Без комплексного підходу до вирішення окреслених проблемних питань будуть лише виникати нові проблеми...
ОП УМІЦ було проведено велику роботу щодо запровадження таких змін. Ще в 2015 році на базі Державної служби інтелектуальної власності України (ДСІВ) було створено робочу групу, якою велась робота над розробкою законопроекту щодо захисту прав  інтелектуальної власності у мережі Інтернет та легітимізації процедури досудового вирішення доменних спорів. У результаті було відпрацьовано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет», який комплексно вирішував нагальні проблемні питання, зокрема, шляхом запровадження роботи Центру компетенції, давав визначення та вказував роль усіх суб’єктів Інтернет-відносин тощо.
                   Проте цей проект Закону, розробку фінальної версії якого здійснювало Мінекономрозвитку, було зареєстровано у Верховній Раді України (реєстраційний № 3353 від 23 жовтня 2015 року),  але він вже не містив ряд суттєвих положень, ініціатором яких виступав ОП УМІЦ. Зокрема, у законопроекті: було закріплено функцію забезпечення доказів в Інтернеті, що здійснюється нотаріусом шляхом складення ним відповідного протоколу; не було включено процедуру досудового вирішення доменних спорів; було виключено функції Центру компетенції тощо). Тобто було порушено комплексну систему координат, що була закладена, та яка необхідна для ефективного захисту прав у мережі Інтернет. Як наслідок, світ побачив Закон України «Про державну підтримку кінематографії в Україні», в якому знайшли відображення більшість положень зазначеного законопроекту, проте, суттєві моменти в ньому були «втрачені». Також було ліквідовано ДСІВ. І що ми маємо? Порядок припинення порушень авторського права і суміжних прав з використанням мережі Інтернет, ефективність якого є дуже сумнівною, та «нові проблемні питання».
                    Слід зазначити, що в грудні цього року Президент США Дональд Трамп прийняв рішення призупинити безмитний режим відносно деяких видів товарів з України, введений у межах Генеральної системи преференцій через недостатні зусилля української влади щодо забезпечення адекватного та ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Є над чим замислитись...
                   Юрій Гончарук всіляко підтримує ідеологію функціонування Центру компетенції як структури, головним призначенням якої є полегшення роботи правозахисників та суддів, а також вироблення позитивної судової практики для ефективного захисту прав інтелектуальної власності та прав осіб від порушень у мережі Інтернет. Проте без прийняття законодавчих змін правозастосовна практика буде мати безліч питань та різних підходів.
У адвоката, патентного повіреного Олега Жухевича, ми поцікавилися, з якими видами спорів у мережі Інтернет він стикається найчастіше? Він розповів, що найчастіше в його практиці у мережі Інтернет зустрічаються спори, пов’язані з порушенням прав на торговельні марки та комерційні найменування, включаючи доменні спори, а також значна кількість спорів виникають у зв’язку із порушенням авторського права. Кількість таких спорів протягом останніх років продовжує зростати. При цьому близько 80% таких спорів вирішуються у досудовому порядку.
                 Які технічні аспекти перешкоджають чи сприяють ефективному захисту прав у мережі Інтернет? З таким запитанням ми звернулися до генерального директора Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (УЦПНА) Юрія Каргаполова.
                   Він зазначив, що блокування контенту в тому вигляді, в якому воно впроваджено на сьогоднішній день, не є дієвим засобом для захисту прав у мережі Інтернет. 
Дуже цікавий аналіз застосування та перспектив блокування Інтернет-ресурсів був представлений на спеціалізованій дискусійній панелі під час конференції ENOG’14 в м. Мінськ. У 2017 році це було одне з найбільш високопрофесійних обговорень зазначеної проблеми. Результати опубліковані на ресурсі https://habrahabr.ru/company/qrator/blog/342846/.
                 Необхідно усвідомити, що Інтернет знаходиться напередодні масштабної технологічної революції. Це пов’язано з блокчейн-технологіями, розширенням практики застосування протоколів шифрування будь-якого користувацького трафіку, протидією кіберзагрозам, поширенням території застосування Інтернету речей, розширенням спектра послуг, використанням ідентифікаторів, а також з неминучим переходом на інтернаціоналізовані ідентифікатори.
                 Вже сьогодні на сферу захисту прав інтелектуальної власності впливає збільшення доменів верхнього рівня, сьогодні ми маємо 1232gTLD (це домени типу «.com», «.org») та 312 ccTLD (це домени типу «.UA», «.УКР»).
                 Нові виклики спонукають до усвідомлення необхідності застосування нових підходів роботи, оскільки старі вже не є ефективними. Технологічно сьогодні вже почав здійснюватися перехід до зберігання даних у розподілених базах даних, а не в централізованих.
                 Усі ці фактори неминуче призведуть до перегляду принципів, методів, процедур, які ми сьогодні звикли застосовувати для фіксації, збору і дослідження електронних доказів.
                  Юрій Каргаполов відзначив ефективним способом практику застосування сучасних систем фіксації правопорушень та притягнення винних осіб до відповідальності.
                 При самостійному використанні заінтересованою особою даних служби WHOIS (містить, зокрема, дані про реєстратора та реєстранта доменного імені) для встановлення власника веб-сайту можуть виникнути складності, оскільки ця служба первісно створювалась не з метою публічного відображення даних для врегулювання можливих юридичних аспектів (встановлення належних відповідачів), а з метою відображення контактів осіб, з якими можливо зв’язатись у разі виникнення адміністративних чи технічних питань щодо доменного імені. В цій службі є наявними дані лише на поточний момент часу, тобто без режиму зворотного часу.
                 Крім того, позиція деяких реєстраторів щодо розкриття даних про реєстрантів виключно на запит суду не сприяє встановленню власника веб-сайту для можливості досудового врегулювання спору або подання позовної заяви до суду. Така позиція несе за собою великий ризик неможливості встановлення власника веб-сайту, оскільки реєстрант доменного імені може в будь-який момент змінити дані про себе, і, більше того, змінити реєстратора доменного імені. Особа ж, яка дізналася про порушення її прав у мережі Інтернет, повинна встановити власника веб-сайту на момент порушення. Але такої можливості вона не матиме, якщо відповідач заздалегідь про це потурбується. 
                 Юрій Каргаполов підкреслив, що для врегулювання питання встановлення власників веб-сайтів повинна вестись злагоджена робота між усіма «стейкхолдерами» Інтернет-ринку, і тільки в цьому разі буде мати місце позитивний ефект.
Логічно після цього поставити запитання: чи не руйнується «трастова модель» через її неприйняття окремими учасниками? Як показує досвід роботи, наголосив Юрій Каргаполов, − навпаки, рівень довіри зростає, тому що «стейкхолдери» починають усвідомлювати існуючі проблемні питання та вигоди від злагодженої роботи. Наразі триває процес напрацювання досвіду, який допоможе надалі зробити висновки, прийняти виважені рішення щодо ефективності запровадженої моделі та виробити дієві підходи.
               Парадигма розвитку за принципом «мультистейкхолдеризму» полягає в тому, щоб допомогти всім учасникам відносин не стати ще більш відірваним від технологічних інновацій Інтернет.
В.о. директора Державної науково-технічної бібліотеки України д-р екон. наук Алла Жарінова багато часу присвятила розвитку державної системи інтелектуальної власності і ми запитали в неї: Що необхідно робити особі, яка бажає захистити свої права у мережі Інтернет? 
               Використання Інтернету у повсякденному житті більшістю користувачів перетворило його в поле для ведення бізнесу та, безумовно, посилило довіру до послуг та сервісів, що надаються через мережу. Проте масове використання Інтернету створює можливість поширення недостовірної інформації, плагіату, неправомірного використання унікального контенту, захищеного авторським правом, та інших видів порушень, кількість яких тільки зростає.
Що стосується можливості захисту прав інтелектуальної власності, то важливо завчасно потурбуватись про отримання охоронних документів. Також можна скористатися послугами ДНТБ України для швидкого та зручного депонування результату власної інтелектуальної діяльності, що дозволить автору зберегти його для потомків, а довідку про депонування використати як доказ в разі виникнення спору. 
              Отже, 2017 рік був насиченим на законодавчі зміни, результати яких ми зможемо оцінити в правозастосовній діяльності, а нові виклики технологічного розвитку пророкують неминучі зміни у підходах до захисту прав у мережі Інтернет.
 

Поділитися

Про ресурс

Ресурс створений для висвітлення питань інтелектуальної власності в Україні та світі.

Контакти

Приєднуйтесь