Висновки стосовно колективного управління авторськими та суміжними правами в Україні

У № 8 нашого журналу ми вже торкалися питань щодо сучасного розвитку народними депутатами України правового поля в колективному управлінні авторського та суміжних прав. Минуло вже 3 місяці з моменту подання на розгляд до Верховної Ради України законотворчої роботи (законопроектів) і, природно, з’явилися коментарі фахівців, які працюють на ринку збору авторської винагороди за використання прав авторів і правовласників, науковців-правників та Головного науково-експертного управління Апарату Вер-ховної Ради України.
Усі висновки після ретельного аналізу схожі в головному, а саме: жоден з представлених законопроектів не вирішує накопичених роками проблем. Чому так відбувається? Запитання, яке виникає у будь-якій галузі, але відповідей суспільство поки не чує.  Відповідальні особи, яких ми вибираємо, мають бути здатними формувати прозорі управлінські правила життя держави. Поки ми фіксуємо, що правила, які нам нав’язують, містять занадто багато інтересів персоналій і, більше того, відповідальні особи просто не вміють, чи свідомо не бажають використовувати досвід тих, хто набиваючи «гулі на лобі», пройшов цей шлях раніше. Схоже, що пророків у своїй Вітчизні немає, не було і, поки, на жаль, не передбачається.
Все ж таки нагадаємо, що останні 15 років тема діяльності організацій колективного управління обговорювалася і результати цих обговорень зафіксовані у різних форматах. Пройшли Парламент-ські (2007 р.) та Комітетські (2008, 2009 рр.) слухання, видані відповідні рекомендації Верховної Ради та опубліковані презентабельні видання «Біла Книга» та «Біла Книга-2», надані доручення Президента України та розпорядження Кабінету Міністрів України, крім того, Рахункова Палата України (2006 р.) перевіряла сферу, навіть відбулося засідання Комітету з Національної Безпеки України (2008 р.), не кажучи вже про численні круглі столи, конференції, семінари тощо. Висновки всіх цих поважних заходів були в першу чергу про те, що треба визначитися, а потім розробити державну політику з питань колективного управління авторськими та суміжними правами.
Єдиного рецепту, як має функціонувати система колективного управління, в світі немає. Ми в журналі «Інтелектуа-льна власність в Україні» протягом майже 20 років публікуємо матеріали про різноманітність підходів різних країн до цієї теми. Важливо те, що жодна країна, точніше державні інституції, це питання не відкидають на повільне плавання бізнесу. Урядові установи скрізь пильно контролюють, як творча національна та міжнародна громада одержує винагороду, застосовуючи на законодавчому рівні збалансовані важелі, які відповідають умовам, притаманним тій чі іншій  державі. Досвід зарубіжних країн цікавий для вивчення, але не завжди є панацеєю у цій приватній царині.
Загалом, процеси формування правового поля в нашій країні складалися в типовий спосіб, незважаючи на різні результати. «Точка кипіння» утворилася в той момент, коли відповідальні особи у Державній службі інтелектуальної власності України усвідомили, що домовитися з усіма представниками ринку колективного управління — неможливо. Не-обхідні державні управлінські рішення, на які, на жаль, не вистачило здорового фахового авантюризму, щоб зробити, як має бути в нашому українському середовищі, і це не обов’язково повинно бути так, як у «цивілізованій Європі». За браком своїх мізків, вирішили звернутися до «мудріших товаришів» і попросити (це ми добре вміємо) про допомогу. Допомога не забарилася: ВОІВ з радістю виділив мільони євро на програму Твінінг. 
Європейські фахівці з усією відповідальністю за гроші ВОІВ вивчали правове поле України і на завершення своєї місії видали законопроект з врегулювання питань колективного управління. Треба відмітити, що цей законопроект обговорювався з усіма учасниками цього ринку. Так, були зауваження майже в усіх, але загалом його можна було вмонтовувати в реалії національних відносин. У 2015 році цей урядовий законопроект Державна служба інтелектуальної власності України направила до Мінеко-номрозвитку. А далі відбулося традиційне —− замість вирішення проблеми, тільки-но назначені чиновники, які не мали освіти у цій сфері, підійшли до вирішення цього питання просто: «оскільки ми не впевнені або некомпетентні у цьому питанні, то і вирішувати його не будемо за тими напрацюваннями, які без нас утворилися, неважливо, що на це витрачені кошти, а міжнародні експерти з Європи нехай чекають, бо наші радники з США». Амбітність, непрофесіоналізм та байдужість до здобутків попередників зробили свою чорну справу. Всі напрацювання відправили до смітника. 
Порожнеча завжди з часом заповнюється. За відсутності урядового законопроекту, з’явилися законопроекти народних депутатів України. Зрозуміло, що в цих законопроектах відсутня будь-яка політика і відповідно стратегія, проте, в них є неприхований бізнес-інтерес.
Що ж пише про ці законопроекти Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України?
У Висновках  управління можна побачити те, що всі законопроекти (№7014, №7014-1, № 7029, №7029-1) у принципі не суперечать один одному, тому їх можна об’єднати. Адже всі вони так чи інакше сформульовані у площині роздержавлення ДО УААСП та нового перерозподілу ринку збору авторської винагороди з деякими акцентами. Так, наприклад, №7029 започатковує збір авторської винагороди з Інтернет-простору і головним збирачем вбачається сектор організацій мовлення, фактично  −власників ТРК. Апетит ТРК згідно з №7029 поширюється також й на кабельний ринок: одна лише «Воля-кабель», що володіє близько 85% кабельного ринку, авторську винагороду нікому не сплачує і, відтак, є «ласим шматком» для організації бізнесу — приватний інтерес зрозумілий.
Щодо роздержавлення ДО УААСП, то зауваження Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України виписані чітко: «що ж до перетворення ДО «УААСП» у громадське об’єднання, то реорганізація юридичної особи публічного права у юридичну особу приватного права у вигляді громадського об’єднання не передбачена законодавством України».
Усі законопроекти мають свої недоліки, бо не повною мірою відповідають духу Директиви 2014/26/ЄС. Немає в них принципів розподілу авторської винагороди, зобов’язань щодо інформування громадськості про розподіл. Але є норми, які дозволяють організаціям колективного управління тримати авторську винагороду на своїх депозитних рахунках і це мотивується європейськими принципами, при цьому соромливо замовчується, що цей принцип у європейців застосовується виключно для зручності розрахунків між державами.
 
А що Мінекономрозвитку? 
На своєму сайті Мінекономрозвитку оприлюднив для обговорення проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав», однак, змін до статей, якими унормовується інститут колективного управління авторськими правами у цьому законопроекті не передбачено. Без сумніву, важливо розвивати терміни і визначення в цій сфері. Також те, що зміст документа врегульовує питання з правами осіб з обмеженими можливостями, є актуальним. Але де ж довгоочікувана політика у сфері збору та розподілу авторської винагороди?
Свій внесок у подоланні проблеми даної галузі Мінекономрозвитку поки що вбачає лише у перманентній зміні статуту УААСП (див. публікацію С. Ступака в цьому номері «Реалії ДП/ДО УААСП 2»). 
 

Поділитися

Про ресурс

Ресурс створений для висвітлення питань інтелектуальної власності в Україні та світі.

Контакти

Приєднуйтесь