Про український патент на чистоту

Патент − це відкрита інформація, яка має на меті довести до відома всіх формулу винаходу або спосіб виробництва. Патент відіграє важливу соціальну, наукову роль і для країни, і для світу в цілому. Якщо проаналізувати видані патенти за конкретний проміжок часу, то стає зрозумілим, які напрямки досліджень і розробок у даний момент є цікавими для виробників, куди рухається ринок, де чекати інвестицій, або які наукові гранти можна отримати найближчим часом і в якому напрямку вибудовувати перспективну стратегію розвитку галузі. 
Таке коло питань має бути цікавим для Кабінету Міністрів України. Інструмент такої патентної аналітики в світі називають патентним ландшафтом, це свого роду — результат легальної технологічної розвідки, який передбачає аналіз в об’ємному візуальному вимірі всього масиву опублікованої патентної інформації в заданій частині світу. Раніше патентознавці користувалися двовимірним інструментарієм — кон’юнктурними дослідженнями. Ці  дослідження в першу чергу цікавили державні органи управління для будування  ефективної економіки та безпеки країни, також дослідження заказували  підприємці, які системно розвивали галузеві ринки, науковці та інші. Зараз цей напрямок діяльності не популярний в урядових інституціях України, але активно використовується міжнародними корпораціями. 
Нагадаємо, що патентна система видає патент, який, по суті, є державною монополією, яка має правову охорону за Законом України. Останнім часом  ця хрестоматійна ідіома поступово  трансформується в управлінських колах у тривіальну державну адміністративну послугу, яка визначилася в планах Уряду України як така, яку може без проблем надавати державна організація. До речі, господарська діяльність державної організації має законний імунітет — не втручатися в діяльність владних інститутів. Тобто, ця організація в інтересаї своєї діяльності  визначатиме, які мають бути суми зборів за проведення експертизи, які встановлювати терміни розгляду заявок, які використовувати джерела інформації для проведення експертизи тощо. В такому контексті формування політики у сфері інтелектуальної власності стає ефімерним, бо є конфлікт інтересів: держава як суб’єкт, який має бути зацікавленим у розвитку патентної системи, повинен працювати для всіх галузей, забезпечувати винахідницьку активність, освіту, зокрема суддів, правоохороних та митних органів, чиновників та інших, і господарських пріоритетів, щоб заробити гроші. В такій конфігурації держава  не зможе реалізувати свої владні повноваження у цій сфері. Вимальовується приваблива бізнесова картина, з одного боку, держава надала монополію на цю діяльність державній організації, а, з другого — діє Господарський кодекс України. Далі можна пофантазувати: на такі гарні умови для бізнесу з’явиться конкурент, або  державну організацію почнуть приватизувати, або ліквідують через банкрутство, тоді з’явиться приватна структура замість державної організації. Фахівці, напевно, думають, що це неможливо, але в народі кажуть, що в нас можливо все. Таким чином, може статися, що Україна не забезпечить відповідний рівень  видачі охороних документів з інтелектуальної власності і міжнародні інституції залишать нас без права видавати український патент. Замість нього з’явиться європейський патент або євразійський. Схоже, це в Уряді не усвідомлюють. 
Українському бізнесу до цих проблем немає діла, бо досі він не повною мірою використовував український патент як необхідну складову свого бізнесу. А дарма, в умовах європейського ринку, куди спрямовується вектор економічного інтересу України, бізнес вміло використовує  інтелектуальну власність і як захист, і як напад на конкурента, в хід ідуть цілі патентні стратегії з використанням патентного ландшафту та кон’юнктурних досліджень, вибудовуються патентні кордони, ведуться патентні війни, в яких використовують патентний тролінг тощо.  
Грамотно вибудована патентна система за своєю ідеологією  дає можливості державі в консолідації з наукою та бізнесом обирати привабливі напрямки розвитку і, за великим рахунком, заощаджувати кошти на пошук тих технологічних рішень, які вже давно відомі в світі. Патентна система в поєднанні з культурою її використання в суспільстві —вигідний державний важель, який може сприяти конкурентоспроможності української продукції, зниженню ризиків ведення бізнесу та захисту інвестицій. Тому, логічно було б розвивати роз’яснювальну роботу серед бізнесових структур та освітянські програми у сфері інтелектуальної власності і всіляко стимулювати винахідницьку активність.
Поки в країні все відбувається навпаки: робота з бізнесом не ведеться, а спеціалізовані навчальні програми з інтелектуальної власності  перестали бути актуальними. У розвинених країнах світу спеціальні освітні програми у сфері інтелектуальної власності починають викладати дітям вже в школах. Як кажуть, вони з молоком матері починають розумітися на питаннях приватного права. А в наших вищих навчальних закладах відмовляються від курсу з інтелектуальної власності, бо Міносвіти вивело за дужки обов’язковість вивчення цієї стратегічної спеціальності, яка може зміцнити потенціал держави, збільшити ВВП та згуртувати народ України. 
Замість концентрації зусиль у формуванні дієвої державної політики в патентній системі, консолідації зусиль усіх органів виконавчої влади йдуть безперспективні обговорення в суспільстві про боротьбу з патентним тролінгом та піратством. З цією метою розробляються нові законопроекти, обговорення яких триває вже майже 5 років. По суті, тролінг існує не там, де подається заявка і реєструється патент (як раз там доводиться, що заявлений об’єкт є оригінальним, новим винаходом, промислово придатним), а на митному кордоні, де процвітає здирництво або шахрайство. Завдання органу експертизи в тому, щоб ніхто не зареєстрував такий об’єкт, який вже існує. 
У нашій країні частіше можна спостерігати інше явище, коли зареєстрований винахід намагаються використовувати без дозволу власника патенту. Державні інституції в такій ситуації ведуть себе так, нібито ніякої монополії не існує, риторика проста − йдіть до суду. Суд самий «гуманний» у світі, тому виграє той, у кого більше грошей. Що ж трапляється насправді: підприємець з патентом і підприємець без патенту стають учасниками тендерних закупівель у системі «ПРОЗОРО». За правилами, виграє тендер той, хто забезпечив меншу ціну. Логічно, що меншу ціну дає той, хто не ніс витрат на НДКР, не сплачував патентні збори та мита. Правовласник бачить, що це його винахід, який використовується без патенту, але зробити будь-яких швидких дій не може. Оскільки тільки в судовому порядку можуть розглядатися подібні спори. Суд — це час і гроші. Шахрай апріорі готовий оплатити судову патентну експертизу на свою користь і без наявності патенту виграє позиції на ринку. Водночас трапляється і таке, що учасники тендеру мають патенти: один — 20-ти річний, а інший — явочний патент на корисну модель без проведення експертизи по суті. Тендерний комітет цими тонкощами не переймається, правила лишаються без змін. Насправді явочний патент на корисну модель — це перспективна заявка на патент, який не повинен протиставлятися патенту, який пройшов експертизу. Нібито це так просто, і так складно у житті. Бо виявляється, що явочний патент не можуть ліквідувати ані в Апеляційній палаті, ані в суді. Це маніпуляція українського «розливу». Як виправити це? Адже держава за законом повинна гарантувати видану монополію власнику патенту на території і в часі, патент — це не просто папірець, це державна охорона творчого здобутку, зазіхання на яке карається відповідно до Закону України.
Усе це відомі речі, чому не працює Закон? Де громадянське суспільство, коло патентних повірених роз’єднане, як його згуртувати? Адже це еліта у сфері інтелектуальної власності і було б бажаним для держави мати з нею конструктивний діалог. Громадська рада при ДСІВ ліквідована за рішенням суду, а Громадська рада при Мінекономроз-витку не має в сфері інтелектуальної власності достатнього лобі, тому там розглядати питання безглуздо. Інші громадські організації себе давно дискредитували. Головне джерело обговорень —   Фейсбук, але, хто з тих, хто приймає рішення, його бачить або аналізує? Як наслідок, утворився вакуум.
На фоні такого становища створена нова громадська організація — Українська Асоціація винахідників. Сподіваємося, що, можливо, ця Асоціація сконсолідує зусилля фахівців у формуванні правового поля України у сфері інтелектуальної власності. Побажаємо їй успіхів.
 

Поділитися

Про ресурс

Ресурс створений для висвітлення питань інтелектуальної власності в Україні та світі.

Контакти

Приєднуйтесь