«Роблячи «ставку» на розробку програмного забезпечення, Україна може здійснити економічний ривок»

Теза, винесена у заголовок цього матеріалу, неодноразово була проголошена учасниками парламентських слухань на тему: «Створення в Україні сприятливих умов для розвитку індустрії програмного забезпечення», які відбулись у середині грудня минулого року. На диво, одностайну думку всіх доповідачів, роль локомотива, спроможного «витягнути» вітчизняну індустрію інформаційних технологій (ІТ) на світовий рівень, може виконати саме індустрія програмного забезпечення (ПЗ). Для цього потрібно розробити систему взаємопов’язаних заходів і проектів у законодавстві, стандартизації, економічному стимулюванні, науці, освіті, міжнародній діяльності. Ось чому наразі нагальним завданням України у галузі ПЗ є перехід від мануфактурного і кустарного до індустріального виробництва програмної продукції (ПП). Як це зробити швидко й ефективно — детально розповіли учасники заходу, окремі думки яких ми пропонуємо до вашої уваги.

Адам Мартинюк, перший заступник голови Верховної Ради України:
— Згідно з даними Державної служби статистики в країні нині працює майже 3200 підприємств, у яких зайнято 215 тис. людей, з них 40 тис. — висококваліфіковані спеціалісти, котрі займаються безпосередньо IT-технологіями. Разом з тим у нас є близько 2 тис. різних організацій, компаній, які також займаються проблемами програмної індустрії. Із задоволенням можна констатувати, що ці підприємства та компанії щорічно виробляють продукції на суму понад 12 млрд. грн., з якої 9,5 млрд. грн. іде на експорт. Це досить гарний показник, можна зазначити, що таким чином ми завойовуємо своє місце в європейському світі не тільки завдяки сировині, а й завдяки тому, чого прагне кожна цивілізована, розвинута держава — насамперед, високотехнологічним, високонауковим технологіям.
Відповідно, зростають інвестиції у цю сферу. За даними статистики, якщо у 2010 році порівняно з 2009 роком обсяги інвестицій у цю галузь зросли приблизно на 70%, то лише за перше півріччя 2011 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року ці інвестиції збільшились більше, ніж у 2,5 рази. І зрозуміло, що це показує досить хорошу динаміку розвитку ІТ-індустрії.
На думку спеціалістів, у законодавчому забезпеченні цієї сфери потрібно було б зробити два кроки. Один із них полягає в тому, щоб підготувати і прийняти Закон про економічний експеримент і підтримку розвитку ПЗ цієї індустрії. І другий — внести необхідні зміни до Податкового кодексу, щоб знову-таки простимулювати розвиток цієї перспективної сфери.

Володимир Семиноженко, голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України:
— В Україні існують усі необхідні передумови для більш повної реалізації потенціалу індустрії ПЗ: традиційно сильна фундаментальна математична база в системі вітчизняної освіти; позитивні результати діяльності українських компаній на міжнародному ринку ПЗ та ІТ-сорсингу; фундаментальні наукові досягнення у сфері інформатики, системного аналізу, моделювання та програмування. Головна проблема, яку можна вирішити в стінах Верховної Ради України — це вдосконалення нашого законодавства, яке не тільки дало б поштовх розвитку індустрії ПП, а й легалізувало б цю сферу як в інтересах держави, так і в інтересах будь-якої компанії і будь-якого співробітника, який працює в цій компанії. За результатами досліджень Gartner, Україна входить до п’ятірки світових лідерів за обсягами експорту ПП, поступаючись Індії, Китаю, Росії та випереджаючи Бразилію. Але, на думку незалежних експертів, українська ІТ-галузь лідируватиме в переліку найперспективніших галузей економіки протягом найближчого десятиліття, свідченням чого є і значення цих парламентських слухань, які фактично окреслюють усі ті завдання, які ми спільно повинні вирішити протягом найближчих 5-10 років.
Однак існують чинники, які стримують розвиток галузі. Перш за все, це суттєві недоліки в податковій та інвестиційній політиці. Наші конкуренти (в доброму розумінні цього слова): Індія, Росія, Білорусія — цілеспрямовано створюють режими найбільшого сприяння для розвитку індустрії і ПП. Наприклад, у Білорусії прийнята спеціальна урядова програма, завдяки якій компанія, котра працює у галузі інформаційних технологій, звільнена від оподаткування, від податку на прибуток, ПДВ на товари і послуги індустрії; податок на доходи фізичних осіб, отриманих у вигляді зарплати, зменшено до 9%, а обов’язкові соціальні страхові платежі встановлені на рівні 30% від середньої зарплати в країні. Подальше нехтування створенням належних правових та економічних умов для стимулювання розвитку індустрії ПП в Україні може спричинити вже протягом найближчих 5-7 років втрату ринків збуту, відтік висококваліфікованих фахівців за кордон, вихід з України великих компаній і глибоку «тінізацію» діяльності малого та середнього бізнесу. Одним із вагомих кроків, зроблених останнім часом у цьому напрямку, стала розробка проектів Законів України про економічний експеримент щодо створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії ПП та про внесення змін до Податкового кодексу України щодо економічного експерименту та створення в Україні індустрії ПП, спрямованих на вирішення актуальних питань законодавчого врегулювання розвитку індустрії ПЗ.
Цими законами передбачені також введення Єдиного державного реєстру учасників економічного експерименту у сфері індустрії ПП та державне планування підготовки кваліфікованих кадрів у зазначеній сфері.
Щодо стану забезпечення органів державної влади ліцензійним ПЗ, то в органах виконавчої влади використовується близько 1,5 млн примірників комп’ютерних програм, певна частина яких і досі залишається неліцензійною. Міжнародна практика свідчить, що використання ПЗ з відкритим кодом, замість пропрієтарного, дозволяє досягти значних скорочень витрат. І це скорочення витрат не в рази, а в десятки разів, залежно від різних масштабів. Тому Україна повинна зайняти активнішу позицію щодо стимулювання та державної підтримки сегменту ринку з розробки та впровадження ПЗ з відкритим кодом. Як відомо, уряд прийняв Державну цільову програму (вона вже оприлюднена) на 2012-2015 роки.
Програма спрямована на створення умов для використання в органах державної влади ПЗ з відкритим кодом, з урахуванням його функціональних можливостей, що дозволяє забезпечити оптимізацію витрат бюджетних коштів та досягти успіху в розв’язанні проблеми використання неліцензійного ПЗ. Її реалізація дозволить зменшити, мабуть, відсотків на 80, як мінімум, навантаження на державний бюджет.

Максим Луцький, голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти:
— Питання проведення якісної державно-інформаційної політики на шляху до побудови інформаційного суспільства було висвітлено ще 3 червня 2010 року у Посланні Президента до українського народу. У розвиток завдань щодо реалізації положень Програми економічних реформ Президента України Верховною Радою України у вересні 2010 року прийнято Закон України «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки», а у вересні 2011 року — Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні».
Для реалізації цих законів Кабінетом Міністрів України визначені пріоритетні напрямки щодо розвитку індустрії ПЗ, які сформовані в Постанові «Про затвердження переліку пріоритетних тематичних напрямків наукових досліджень і науково-технічних розробок на період до 2015 року». Серед них: інформаційні та інформаційно-аналітичні технології, суперкомп’ютерні програмні технічні засоби, grid- та cloud-технології, технологічні засоби і засоби розробки ПП і систем, технології та засоби математичного моделювання оптимізації та системного аналізу розв’язання надскладних завдань державного значення, технології та індустріальні засоби електронного урядування, системи підтримки прийняття рішень, ситуаційні центри.
У вересні 2010 року уряд України затвердив Державну програму розвитку внутрішнього виробництва, згідно з якою передбачено розробити державну цільову програму технології виробництва ПЗ на довгостроковий період: до 2030 року.
Серед проблем, які впливають на розвиток ІТ-сектору, потрібно виокремити, зокрема, проблему першу — питання правового регулювання, яке має полягати, окрім законодавчого закріплення пріоритетних напрямків державної політики у даній сфері, ще і в стандартизації діяльності даної індустрії. Необхідно забезпечити пряме введення в дію декількох десятків міжнародних стандартів у галузі програмування. У цьому напрямку спостерігається певне покращення. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 869 про затвердження загальних вимог до ПП, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів. Але відповідний нормативно-правовий документ має досить обмежене коло об’єктів, на які поширюється регулювання.
Друга проблема стосується кадрового та інвестиційного забезпечення. У зв’язку з цим доречно згадати про національні школи програмування, які практично не задіяні в національній економіці. Вкрай незадовільно здійснюється фінансування Національної програми інформатизації, державних науково-технічних програм, немає державного замовлення на розробку та впровадження національних операційних систем, систем управління базами даних, пакетів прикладних програм тощо. Така кадрова та інвестиційна політика щодо вітчизняної індустрії ПП в умовах, коли ця індустрія перебуває на стадії становлення і активного розвитку, вже призвела до негативних наслідків. Україна стала фактично донором фахівців та інтелектуального продукту. Згідно з даними провідного експерта російського та східноєвропейського ринків ПЗ офшорний аутсорсинговий ринок України за останні роки зріс на 47%. Щорічно на ринку праці з’являється близько 30 тисяч випускників вищих навчальних закладів, фахівців у сфері ІТ-технологій.
Варто розглянути також третю проблему — інноваційного розвитку. Розробка та впровадження інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій потребує наявності власного матеріального виробництва. Наявність останнього є показником розвиненості власної технологічної бази для виробництва, апаратного забезпечення в Україні тощо.
В Україні Державна служба інтелектуальної власності веде реєстр виробників та розповсюджувачів ПЗ, який налічував (на листопад 2011 року) 1468 фірм. Однак лише близько 30% з них представляють інтереси національних виробників ПЗ.
Четверта проблема — проблема конкуренції. Українські ІКТ-компанії безпосередньо беруть участь у світовому розподілі праці, рівень експортної складової у ньому є досить високим. Так, наприклад, у Львові замовлення для США — це 50%, європейського ринку — 30-40%. Загалом же, експорт послуг складає близько 9,5 млрд. грн., що дорівнює майже 80% загального доходу від ІТ-індустрій.
П’ята проблема — це питання попиту, що відображає як внутрішню, так і зовнішню затребуваність у ІКТ-продукції. У межах аналізу даного фактору необхідно зазначити передусім внутрішній попит на інформаційно-комунікаційні технології. Структура споживачів ІТ-послуг на внутрішньому ринку складає лише 25%, а саме: фінансовий сектор, телекомунікації, ТЕК, державний сектор, відповідно, 13%, 11% і 10%, освіта — лише 3%. До того ж, медицина та сільське господарство у цьому процесі зовсім не задіяні.
Якщо врахувати результати моніторингу використання ПЗ, то побачимо, що в органах державної влади використовується 750 тисяч примірників комп’ютерних програм, з яких 8,5% — це серверне ПЗ, та понад 90% — ПЗ комп’ютерів загального призначення, і лише 1,5% — ПЗ, розроблене на замовлення органів державної влади. За даними інвентаризації у 2011 році, в органах виконавчої влади використовується 45,5% неліцензійних комп’ютерних програм. А згідно з фінансовими пропозиціями правонаступників цих програм їхня легалізація обійдеться державі у 2 млрд. грн.
З огляду на це, сутність обговорення проблеми полягає не стільки у системі сприятливих умов для цієї сфери, скільки у зміні акцентів діалогу між державою та суспільством на шляху до побудови інформаційного суспільства та формування галузі економіки і знань.
Отже, формування національної стратегії розвитку індустрії ПЗ має стати основою концепції інформатизації і здійснюватись шляхом концентрації зусиль держави на підтримку інформаційного розвитку ІТ-галузі.

Євген Царьков, народний депутат України:
— Як заступник голови профільного Комітету з фінансово-банківської діяльності наведу точну статистику щодо індустрії. 2470 компаній працюють у сфері IT-індустрії. Валовий дохід складає 10,9 млрд. грн. на рік. Як зауважив пан Семиноженко, середній приріст прибутків — 40%, експорт складає близько 9,2 млрд., тобто майже 82%.
Проблема полягає в тому, що, як нам говорили фахівці ІТ-галузі на «круглому столі», середня зарплата кваліфікованого фахівця — 12 тис. грн. І платити з неї сьогодні соціальні внески й інші податки практично неможливо. Реалізація норм, викладених у нашому законопроекті, у короткостроковій перспективі дозволяє: по-перше, узаконити існуючу економічну реальність і ту модель, за якою може працювати ІТ-бізнес; по-друге, вивести з тіньового сектора всі 2470 компаній (а я впевнений, що їх навіть більше), а також усіх працівників цієї сфери, що збільшить надходження до бюджету від податку на доходи осіб у шість разів. Це ніяка не пропаганда, а підрахунки комітету. І найголовніше, ми можемо збільшити пенсійні надходження в 2,5 рази. Люди чесно готові платити, однак, лише за наявності нормальних економічних умов.
Надалі, якщо цей закон буде прийнятий, то ми, по-перше, збережемо темпи зростання цієї індустрії, а по-друге, закріпимо за Україною провідне місце конкурентної держави й залишимо наших фахівців у нашій країні, тоді з’явиться ПЗ з нашими прізвищами на нашому ринку, у наших держустановах, на наших комп’ютерах, у тому числі, можливо, й на піратських ринках, але щоб це було наше.

Володимир Широков, директор Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук, член-кореспондент Національної академії наук України:
— Роль і значення ПЗ в комп’ютерному світі можна сміливо порівняти із роллю і значенням людської мови в людському суспільстві. Зникне мова — і суспільство розсиплеться на окремих індивідуумів, пов’язаних між собою хіба що біологічно. Так само, якщо зникнуть програмні засоби — всі комп’ютерні системи перетворяться на купу металобрухту. ПЗ є носієм самосвідомості системи мереж, їхнім інтелектуальним складником.
Передумовою успішної реформації галузі бачимо виконання ґрунтовного наукового аналізу стану і трендів галузі ПЗ та ІТ в Україні зі встановленням системи показників, способів їх верифікації та порівняння зі світовим досвідом, а також, що дуже важливо, відповідного прогнозу, адже ситуація у цій сфері змінюється, я б сказав, катастрофічно швидко, і досить дивними виглядають плани до 2030 року за такої динаміки. Отже, необхідне глибоке науково-комплексне осмислення теми, а не лише окремі глибокі думки.
Якщо зробити запит у Google: «Словники України», то отримаємо декілька мільйонів різних посилань, і лише одне з цих посилань є законним — це сайт нашого лінгвістичного порталу. Це і є однією з демонстрацій комп’ютерного піратства, яке набуло якогось фантасмагоричного поширення в Україні. Зрозуміло, для того, щоб украсти, не потрібно ані значних капіталовкладень, ані великого розуму. Але без наведення порядку в цій сфері годі й мріяти про якусь там індустрію.

Олександр Кардаков, голова наглядової ради закритого акціонерного товариства «Октава капітал»:
— Якщо подивитись очима американців на український ІТ-ринок, на нас безпосередньо, то що ми побачимо? Що з нами відбувається? У нас, в основному за старими відомими контрактами, намагаються використати програмістську силу як робочу — гарну, але дешеву, з певною якістю. Можливо, це добре, тому що дає чимало робочих місць, але це не дає нам жодного прибутку для держави, лише податки від зарплати програмістам. Має існувати тенденція, за якою й інвестори хотіли б вкладати кошти, і яка була б потрібна нам. Треба створювати власні продукти й програмні послуги, виходити на ринок зі своїми послугами, тоді ми зможемо не лише платити в Пенсійний фонд соціальні внески, а й створювати реальну додаткову вартість. І, відповідно, в державі з’являться додаткові податки вже з бізнесу.
Тиждень відвідування Силіконової долини й маса спілкувань у зв’язку з цим спонукали мене до таких трьох висновків:
Перший. Зараз у США виникла така ідея: не потрібно переводити всіх до Силіконової долини, слід брати одну-дві особи як «човників», а вся команда повинна залишатись на своїй батьківщині. Батьківщина — це Китай, Індія або Україна. Чого за рахунок цього можна досягти? Комунікації дозволяють нині працювати в он-лайні на повну силу в будь-якому куточку світу. Крім того, собівартість знижується, не треба перевозити людей. І, найголовніше, зберігається працездатність команди. З досвіду перевезень команд до Силіконової долини відомо, що всі розбігаються через рік-два після початку проекту, тобто команда не працює. Що це дає нам? Те, що мізки спеціалістів залишаються на батьківщині, в Україні, і звідси ми можемо заробляти гроші: люди — для себе, підприємства, бізнес — для України.
Другий. Слід сказати про слабке інформаційне поле, обмаль інформації про українські ІТ-компанії, оскільки сьогодні Інтернету як джерелу інформації ніхто не довіряє взагалі. Немає сенсу про це розповідати, адже відомо, що в Інтернеті можна знайти що завгодно, тому відсутня цілеспрямована інформаційна політика щодо просування наших ІТ-компаній за кордоном.
І третій. Прийняття законів, про які йдеться сьогодні, покаже стабільність у галузі інформаційних технологій. А інвесторам, як і нашим бізнесовим структурам, потрібна стабільність, умови гри, визначені на тривалий проміжок часу. Вважаю, все це може забезпечити прийняття законів про експеримент.
Тому я як представник ІТ-галузі і як людина, яка спілкувалась із багатьма інвесторами, закликаю українських депутатів підтримати наші законопроекти № 8267 і № 68.

Олександр Бутнік-Сіверський, завідувач відділу Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, доктор економічних наук, професор:
— Однією зі складових створення в Україні сприятливих умов для розвитку індустрії ПЗ є розв’язання проблеми зниження рівня використання, неліцензійного використання програмних засобів, яку слід розглядати з огляду на економіко-правові та соціальні умови сучасних складних процесів ринкових перетворень в Україні.
За оцінками асоціації виробників ПЗ в Україні, рівень піратства залишається дуже високим і сягнув 86% у 2010 році. У 2008 було 84%, у 2007 — 83%. Цей показник вивів Україну на сьоме місце в світі за рівнем комп’ютерного піратства. Для порівняння, рівень піратства в Китаї — 78%, в Росії — 65%, в Польщі — 54%, в Угорщині — 41%. Середній рівень піратства в світі 42%. Всього протягом 2010 року комп’ютерне піратство завдало шкоди розробникам ПЗ на $50 млрд.
По-перше, наведена статистика свідчить, що проблеми піратства стосуються правової, технічної та економічної галузей неліцензійного ПЗ. Саме від обґрунтування методики визначення збитків і компенсації завданої шкоди, оцінки вартості програм тощо залежить гостра необхідність прийняття управлінських рішень з позицій державних органів у напрямку зниження рівня використання піратського ПЗ в Україні.
Запропонована Асоціацією виробників програмного забезпечення методика розрахунку рівня піратства у сфері ПЗ, на нашу думку, ще недосконала і потребує наукового обґрунтування та кількісних складових. В Україні повинна діяти своя методика розрахунку рівня активності піратського ПЗ.

Дмитро Бєлих, директор компанії «Амеріа Україна»:
— Наша мета очевидна — це інновації. Авторські права на нову комп’ютерну програму або технологію, разом із глобальною мережею Інтернет, дадуть прямий доступ на зовнішні світові ринки. ІТ-бізнес, як і гуманітарний капітал, неможливо загнати в межі однієї держави. Зате раціональна держава може створити сприятливі умови для розвитку ІТ-сектору, одержавши дивіденди не тільки від зростання податків на доходи людей, але й від збільшення середнього класу.
У нашому секторі 80% всіх видатків — це оплата висококваліфікованої праці. Нині в Україні існує невелика когорта фахівців, які заробляють більше, ніж навіть їхні колеги в Польщі, Словаччині, Румунії. Але саме ці люди, насамперед, й опиняються у зоні ризику, не можуть виїхати з країни, працювати в Америці, Данії, Австралії. Ці досвідчені фахівці можуть стати саме тим локомотивом інноваційних процесів в Україні, якого ми так потребуємо, а крім того, є багато наших колег, які, попрацювавши за кордоном, думають про те, щоб повернутись до рідної країни. Маємо гірший сценарій для України, яка таку людину народила, виростила, вивчила, а в свій найкреативніший, працездатний вік людина від’їжджає й, що важливо, платить податки іншій державі. Тому наша країна може дати шанс спеціалістам, зрівнявши в податкових і бюрократичних умовах нас із нашими прямими конкурентами: Китаєм, Індією. Тоді гуманітарний потенціал України буде максимально затребуваний у світі, а наші професіонали зможуть зробити свідомий вибір і залишитись працювати вдома.
Якщо говорити мовою цифр, то навіть у разі 10% податку на доходи фізичних осіб і єдиного соціального внеску на рівні 800 грн. середній IT-фахівець платитиме в 2-3 рази більше податків, ніж зараз. Абсолютна більшість непрацевлаштованих людей вийдуть із тіні й працюватимуть. Тому я висловлюю подяку депутатам, які підписали наш законопроект. І очевидно, що законодавчою підтримкою, в тому числі прийняттям законів №8267, №8268 країна дасть сектору інформаційних технологій України імпульс, значення якого важко переоцінити.

Михайло Згуровський, ректор Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут»:
— Якщо порівняти рівень освіти і рівень IТ-індустрії, то які висновки можна зробити з цього порівняння? Маємо дані Організації Об’єднаних Націй щодо індексу людського розвитку. З них перший висновок: у нас є організаційні, адміністративні, законодавчі вади, ми не вміємо створювати умов для бізнесу в країні. Другий висновок: інтереси таких складових, як освіта, наука й IT-бізнес, як і будь-який інший бізнес, роз’єднані в державі. Вони не гармонують, не збігаються. Водночас, нам добре відомо, чим ми володіємо в країні. Про це вже багато говорилось, за даними Стіва Балмера — керівника «Майкрософту», з 90 тисяч працівників «Майкрософту» 500 — співробітники КПІ, причому 50 з них працюють у Києві, а 450 — у Каліфорнії в Силіконовій долині. Це лише один штрих. Будь-які позитивні пропозиції працюватимуть лише за умови здійснення державою послідовної і рішучої політики в цій сфері. Поки що були лише розмови. Якщо далі будуть дії, то все у нас вийде.

Сергій Остапенко, віце-президент компанії «SysIQIns»:
— Я представляю американську компанію, котра займається веб-розробкою, ми створюємо Інтернет-сайти й магазини для провідних роздрібних мереж США. У нас є центр розробки в Україні, де сьогодні працюють близько 300 інженерів, програмістів, дизайнерів. І все більше важливої роботи, яка справді має цінність для клієнтів, ми переводимо до України. Останніми роками сюди переїхав відділ дизайну, а також управління клієнтськими рахунками. Талант людей, які працюють у нас, очевидний.
Варто розвіяти невеликий міф, про який ішлось раніше. Думка про те, що це надприбутковий бізнес, помилкова тому, що цей бізнес жорсткий, і не слід забувати, що, незважаючи на традиції, які має Україна, ми співпрацюємо з клієнтами, з якими також хочуть працювати талановиті, «голодні», «жадібні» до того ж бізнесу китайці, індуси, в’єтнамці, бразильці, таїландці. І ці люди освічені, обдаровані, вони всі закінчили провідні університети, а ми в одній шерензі з ними.
Бізнес вимагає не лише великих здібностей та уміння управляти, а й щоденної кропіткої роботи, адже у бізнесі повинна працювати економіка. Як фінансист маю зауважити, що дуже цікаво було ознайомитись із досвідом Китаю, США. У Китаї ми відкриваємо центр розробки в лютому ц.р. Також варто зазначити й те, що США, створюючи робочі місця, конкурують дуже жорстко, порівняно з ринками, що розвиваються.
У США діють декілька спеціальних економічних зон і режимів оподатковування для високотехнологічних компаній. У Каліфорнії є 36 таких зон і в кожній з них компанія, котра створює нові робочі місця, має можливість одержати пільгу ретроспективно. У 2009 році в США прийняли закон, за яким усі компанії, які створили нові робочі місця за останні 5 років, одержали по $40 тисяч від повернення кредитів, повернення сплаченого податку на прибуток за всі ці 5 років на кожну людину. Компанія, котра створює нове робоче місце, має можливість знижувати податок на прибуток на $3 тисячі у рік на кожну людину.
Крім того, на федеральному рівні в США діє так званий «девелопмент-кредит». Це податкові пільги для компаній, які ведуть науково-дослідну діяльність і дослідно-конструкторські розробки. Цей кредит працює таким чином, що компанія може знизити суму своїх податкових зобов’язань щодо податку на прибуток на 20% від суми тих коштів, які витрачає на розробку й дослідження. Це працює.
А штат Каліфорнія повертає ще додатково 20% грошей тим компаніям, які проводять місцеві дослідження, займаються місцевими розробками.
У Китаї кожна з провінцій має право регулювати рівень податків для іноземних компаній в індивідуальному порядку. Це робиться для залучення інвестицій цільових вкладень у конкретні індустріальні парки в даній провінції. Надаються знижки на оренду приміщень. І, крім того, провінція фінансує разом з індустріальним парком будівництво будинків, приміщень, офісів, виробничих будинків для компаній, які приходять.
Найцікавіше відбувається у Китаї. Так, у разі наймання академічних працівників, людей з вищою освітою на рівні професорів, академіків, доцентів, аспірантів, компанії одержують одноразові гранти, вартість яких потім повертається, це відбувається, коли люди повертаються на батьківщину і працюють у китайських компаніях. Крім того, працює знижка від податку на прибуток з 25% до 15%, і на два роки компанії звільняються від сплати цього податку.
Нам потрібно разом дбати не лише про заробляння грошей, але й про те, щоб розумні голови звідси, з України, не виїжджали. А це станеться тільки тоді, коли працюватиме економіка українського бізнесу в IT.

Ігор Лисицький, член ради підприємців при Кабінеті Міністрів України:
— Нині індустрія генерує фінансові потоки в Україну за свої послуги та сервіси в тих обсягах, які назвали попередні доповідачі: це мільярди гривень. І завдяки цьому фінансуванню ми можемо зараз обговорювати питання підйому вітчизняної освіти та науки на необхідний рівень. Тому так важливо створити базові умови, а йдеться про створення лише базових умов цими двома законопроектами для розвитку нашої індустрії.

Валерій Ржечицький, експерт Інтернету:
— Будь-яка політика будь-якої держави базується на двох китах: це особисті позиції лідерів держави в даному питанні й підготовка кадрів. Що стосується першого кита, то насамперед слід визначитись, куди і як ми йдемо. І якщо ми йдемо в правильному напрямку, то науковому потенціалу, накопиченому внаслідок інтелектуальної діяльності наших учених, необхідно негайно надати статус головного стратегічного запасу країни. З розмаїття прийнятих законодавчих актів та ініціатив потрібно виділити працюючу систему заходів правового, організаційного й технологічного забезпечення IT-бізнесу, перш за все, його економічної безпеки, що відповідає викликам світової економіки. Сьогодні конче необхідно визначитись із галуззю компетенції нашої програмної індустрії, особливо відродження системи держзамовлення, насамперед, для внутрішнього ринку. Нам слід перестати, якомога швидше, бути країною споживання продуктів іноземного виробництва, особливо для державних органів, — це одна з основних складових національної безпеки країни. Для цього необхідно відійти від ідеології суспільства споживати готові рішення. Життєво необхідно реагувати на виклики світової економіки для збереження економічної безпеки, тобто виховувати суспільство патріотів. Так чинить Китай під гаслом: «Нашому поколінню важко, але ми робитимемо все, щоб наступне покоління жило краще».
Щодо другого кита — національної підготовки кадрів, то можна стверджувати, що люди — найважливіший потенціал. У світі розгорнулась справжня війна за таланти. Все важливішим стає залучити, навчити й утримати висококваліфікованих фахівців. Тому гірко й прикро, коли читаєш, як зведення з фронту, повідомлення про те, що наші органи спіймали «хакера» й запроторили його на три роки до тюрми. Хіба не зрозуміло, що таких фахівців треба як золоті крихти збирати й змушувати працювати на державу. Не буду називати програмні додатки для програмної індустрії, але настав час змінювати навчальні плани й програми. Нам потрібне обґрунтоване держзамовлення на підготовку спеціалістів програмної інженерії з відродженням системного викладання основ програмування, починаючи із середньої школи, і особливо поглиблено — для всіх студентів. Нам не вистачає ефективних державних менеджерів з просування ПП на внутрішньому й зовнішньому ринках, менеджерів від науки, котрі б поєднували в собі чуття вченого й ідеологію державного керівника, яких також треба навчати й виховувати. Так робить зараз Росія, готуючи своїх менеджерів під гаслом: «Наші люди робили ракети й підводні човни, а тепер ми робимо готове програмне рішення й продаємо його на ринку».
Підводячи підсумки 3-х годинних слухань, Володимир Семиноженко у заключному слові підкреслив, що на заході обговорювались найактуальніші напрямки з існуючих сьогодні: «Дуже добре, що не тільки в журналі «Інтелектуальна власність» надрукована стаття про відкритий ПП, але й між фахівцями велись правильні, перспективні розмови про це. Я задоволений висловленими пропозиціями про необхідність рішучого переходу на «хмарні» технології. Ті думки, що прозвучали на цьому заході, вже порівнюють буквально з тектонічним зсувом, пов’язаним із входженням в Інтернет чи переходом від великих машин до персональних комп’ютерів. Це, дійсно, просто фантастична річ».
Максим Луцький запевнив, що нині Кабінет Міністрів і Верховна Рада України працюють в одному напрямку: «Зрозуміло, що цей законопроект актуальний і потрібно зробити все для того, щоб прийняти його якнайшвидше».
Адам Мартинюк зазначив, що «на заході майже три години говорили про два важливі законопроекти у галузі індустрії ПЗ. Учасники цих парламентських слухань мають спільну думку — це добре. Крім того, є підтримка Міністерства економіки і торгівлі (в особі заступника міністра). Але слід сказати чесно — цього замало. Нам потрібно переконати в необхідності прийняття цих двох законопроектів ще Міністерство фінансів України, без згоди якого не буде цих законів, адже вони передбачають передусім фінансові витрати, з одного боку — дотації, а з другого — витрати не вкладаються у державний бюджет. І щоб отримати згоду Мінфіна, нам всім треба бути досить наполегливими».

Підготували Ірина Абдуліна, Вероніка Березанська