Медіація як вихід із глухого кута конфлікту

Вероніка БЕРЕЗАНСЬКА,
заступник головного редактора «ІВ» з питань експертизи, фахівець з питань інтелектуальної власності, м. Київ

«Результати тут обумовлені не надприродними здібностями, а послідовністю докладених зусиль та спроможністю ідей. Тим, кого ми називаємо вчителями або лідерами, освіта може бути корисна, але виправдати своє положення вони можуть тільки професійною чесністю»

Даг Хаммаршельд

Нас чекає важлива зустріч, на яку ми покладаємо певні надії щодо подальшого розвитку бізнесу. Ми очікуємо отримати добрі результати від майбутньої співпраці, бо вже зробили низку кроків у цьому напрямку. Можливо, не всі ці кроки сподобаються передбачуваному партнеру, який є ще тим хитруном, однак спробуємо його переконати ми ж теж не ликом шиті. З цими досить позитивними, на наш погляд, думками ми йдемо на ділову зустріч і повністю провалюємо перемовини.

Незгода з одного питання, яке нам здавалось зовсім не суттєвим, набуло глобального характеру і в результаті, між нами виник конфлікт. Наш співрозмовник, так і не ставши партнером, перейшов у стан супротивників, бо теж зробив деякі кроки, які не дають йому можливості відмовитись від своїх намірів. Конфлікт розгоряється, і сторони зовсім скоро починають гостро ненавидіти одна одну, хоча ще недавно мали намір вести спільний бізнес. Кожен із нас покладає провину за цю ситуацію на іншу сторону, при цьому приписуючи опоненту найгірші можливі мотиви такої поведінки і не на хвилину не замислюючись про те, як це відображає наші власні мотиви. Ми наймаємо юристів, адвокатів, подаємо позов до суду — процес ескалації конфлікту розцвітає пишним цвітом. Чи не правда, знайома ситуація? У таких випадках говорять: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». Але як вийти із такого спору з найменшими втратами? Ось тут в нагоді і може стати медіація.

Про це та багато що інше йшлося на круглому столі, присвяченому практичним аспектам застосування медіації, який відбувся у Бізнес Клубі Белгравія у середині жовтня за підтримки компанії ЮФ «Саєнко Харенко». Експертами на заході виступили Цісана Шамлікашвілі та Світлана Хеда, хоча більшість запитань учасників була адресована саме Цісані Автанділовні, як найбільш досвідченому у цій сфері спеціалісту.

Цісана Шамлікашвілі —- провідний експерт Росії з питань медіації, президент Науково-методичного центру медіації і права (м. Москва, Росія), очолює підкомісію із альтернативних методів вирішення спорів та медіації в рамках комісії «За вдосконалення правосуддя» Асоціації юристів Росії, є виконавчим директором Об'єднаної служби медіації при РСПП, головним редактором першого і єдиного спеціалізованого журналу російською мовою «Медиация и право. Посредничество и примирение». Цісана Автанділовна — дипломований психолог, кандидат медичних наук, а також акредитований і практикуючий медіатор Центру ефективного вирішення спорів (CEDR, Великобританія), яка бере участь у широкому спектрі спорів від комерційних до медичного обслуговування. Автор наукових статей і книг в галузі неврології, права, психології, альтернативних методів вирішення спорів та медіації, вона також є розробником власних освітніх програм з медіації.

Світлана Хеда — к.ю.н., радник ЮФ «Саєнко Харенко», спеціалізується з питань корпоративного права, M & A і альтернативних методів вирішення спорів. Світлана має 13-річний досвід юридичної практики, супроводжуючи найбільші міжнародні проекти у сфері комерційного, корпоративного і трудового права, нерухомості, державно-приватного партнерства, іноземних інвестицій. Світлана є сертифікованим фахівцем у сфері медіації (сертифікат Українського центру медіації при Києво-Могилянській бізнес-школі).

Проведений захід, безперечно, був цікавим, хоча залишив неоднозначне враження про медіацію як таку. Перш за все хочеться відмітити, що Цісана Автанділовна є активним прибічником ідеї медіації, покладає на неї великі надії і хоче донести до всіх зацікавлених осіб максимум інформації про цей прогресивний метод вирішення спорів. На її переконання, той, хто опанував медіаційний підхід, в змозі розібратись з багатьма конфліктами у своєму житті, яких раніше не міг подолати. Це системний підхід не тільки до врегулювання, але й попередження спорів, конфліктних ситуацій. Що вийшло з цих професійних намагань російського експерта, можете судити самостійно на прикладі автора цієї статті.

Родзинкою медіації є залучення до врегулювання конфлікту людини ззовні, нейтральної і неупередженої, яку називають медіатором.

У країнах англосаксонського права активно почали розвивати медіацію в другій половині ХХ століття, хоча ще в 1947 році в США створювались комісії з вирішення трудових спорів, де почали застосовувати медіацію, підглянувши її у китайських громад, які споконвіку користуються посередництвом старійшин або шановних членів громади.

На західному узбережжі Сполучених Штатів спочатку більший розвиток мала общинна медіація. Судді та юридична спільнота почали брати участь у формуванні системи альтернативного вирішення спорів та медіації в 1970-х роках, оскільки судова система в цей період погано справлялась з величезним потоком справ і ставала все більш неефективною. Тривалі судові позови стали звичайною справою, позбавляючи громадян доступу до правосуддя, неухильно знижуючи якість судових розглядів і негативно впливаючи на авторитет судової системи в цілому. Терміново потрібна була альтернатива. І такою альтернативою стала медіація. З того часу і почався розвиток медіації силами самих суддів та адвокатів.

До Європи медіація прийшла на початку 80-х років минулого століття. Першою з європейських країн цю програму ініціювала Великобританія. Нині програми примирення не лише успішно функціонують в Норвегії, Фінляндії, Австрії, Німеччині та Франції, але й закріплені на рівні національних законодавств. В інших країнах Європи були зроблені перші кроки у цьому напрямку — пілотні проекти у Данії, Швеції, Нідерландах, Ірландії, Іспанії та Італії. Протягом останніх років активізувався рух за впровадження програм примирення у Східній Європі. У Польщі та Чехії, по завершенні експериментального періоду, програми примирення (медіації) були не лише запроваджені, але й закріплені законодавчо. Не менше поширення цей суспільний інститут одержав у Японії, де в ділових колах існує негативне ставлення до судового способу врегулювання конфліктів. У Китаї, Гонконзі, Індії, Південній Кореї медіаційна угода має однакову силу з рішенням третейського судді. До 30% спорів у цих державах вирішується в позасудовому або досудовому порядку.

Серед країн колишнього СРСР лідером виступає Росія, де програми примирення діють вже протягом останніх кількох років. 26 липня 2010 року Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв підписав Федеральний закон № 193-ФЗ «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)», який набуває чинності з 1 січня 2011 року. Цим законом у Росії узаконений інститут нового порядку врегулювання відносин, пов’язаних із застосуванням процедури медіації до суперечок, що виникають з цивільних правовідносин, в тому числі у зв’язку із здійсненням підприємницької та іншої економічної діяльності, а також спорів, що виникають щодо трудових і сімейних правовідносин.

У законі РФ прописані норми угоди стосовно проведення процедури медіації, самої процедури та її результату (медіаційної угоди). Процедура медіації може бути призначена як на основі взаємної домовленості сторін, так і за пропозиціями судді, третейського судді, інших посередників. Вона проводиться на основі принципів добровільності, конфіденційності, співпраці та рівноправності сторін, неупередженості та незалежності медіатора. Під час проведення процедури медіації зберігається конфіденційність всієї інформації, яка відноситься до вказаної процедури за винятком випадків, передбачених законами, та випадків, якщо сторони не домовились про інше. Термін проведення процедури не повинен перевищувати 180 днів, при цьому її учасникам рекомендується вживати всіх можливих заходів, щоб укластися в термін — не більше 60 днів. Медіатори можуть здійснювати свою діяльність на платній або безкоштовній, професійній або непрофесійній основі. Згідно із законом медіатором може бути будь-який дієздатний громадянин РФ у віці від 18 років, який не має судимості. Професійним медіатором — громадянин у віці від 25 років, який має вищу професійну освіту та пройшов підготовку за програмою, затвердженою Урядом РФ. Окремо зазначено, що медіаторами не можуть бути державні і муніципальні службовці. Законом також детально прописані порядок створення саморегульованих організацій медіаторів та їх основні функції.

За словами Цісани Шамлікашвілі, головне, що закон є. Це великий крок вперед, своєрідний сигнал для суспільства. Якщо інститут медіації працюватиме, нехай не на повну силу, але стане реально затребуваним інструментом для вирішення спірних питань, слід очікувати, що припиниться потік звернень до судів з цих причин, люди зрозуміють, що деякі питання вони можуть спокійно вирішувати самі.

Цісана Автанділовна розповіла, що у Росії вони почали займатись формуванням інституту медіації в 2005 році. З розвитком ринкової економіки, зміцненням інституту приватної власності, інтеграцією російської економіки в світовий економічний простір створення такого інституту, як медіація, стало необхідністю. Відповідно, актуальним стало й формування правового простору для нового інституту, який дозволив би справді в інтересах сторін гнучко регулювати суперечки без звернення до державного правосуддя, але при цьому в рамках правового поля. Сьогодні Центр медіації та права є провідною організацією у сфері надання медіаційних послуг, свого роду першопроходцем. За неповні шість років був вивчений і перероблений міжнародний досвід, адаптований до російських умов та потреб, до російської культури, менталітету. Важливо було створити не копії, а оригінальні російські програми підготовки медіаторів, щоб у Росії сформувалась когорта фахівців, здатних на високому професійному рівні надавати медіаційні послуги. Медіація не може і не повинна замінити судовий розгляд. Більш того, медіація може успішно розвиватись тільки в тому суспільстві, де діє сильна та усталена судова система.

Для розуміння новизни і суті методу необхідно розрізняти медіацію і посередництво в широкому сенсі слова. Цивільний і Арбітражно-процесуальний кодекси РФ передбачають різні форми посередництва, найбільш популярною з яких є третейський суд. Однак Шамлікашвілі підкреслила, що посередник часто сам запрошує сторони, щоб допомогти їм домовитися щодо вирішення спору. При цьому він заздалегідь вже точно знає, що їм запропонує. Часто сторони виходять на шлях найменшого опору. Водночас, це небезпечно, тому що рішення такого посередника не завжди спирається на право. Там, де сторони не грають активну роль у пошуку і виробленні домовленостей стосовно суперечки, вони довіряють право на остаточне рішення комусь третьому, втрачаючи можливість впливати на його формування, якщо не повною мірою, то частково.

Медіатор ж, навпаки, активно залучає сторони до процесу врегулювання, зі свого боку докладаючи зусиль, щоб допомогти їм прийти до консенсусу, але не пропонує і тим більше не виносить рішення щодо спору. У силу останньої обставини, на думку пані Шамлікашвілі, введення медіаційної процедури стане також одним із заходів щодо подолання корупції, оскільки не має сенсу схиляти медіатора на бік одного з учасників конфлікту. Крім того, медіація допомагає заощадити час і емоційні сили сторін, а також зберегти конфіденційність, тоді як судові процеси, як правило, публічні. На відміну від судового процесу, медіація заснована на співпраці, а не на змагальності.

Виникає логічне запитання: хто вони, ці небожителі, які можуть зробити те, що не підвладне простим смертним — примирити ворогів? Свого часу директор англійського Центру ефективного вирішення спорів (CEDR) пан Грейем Мессі, перебуваючи в Україні, відповів на це запитання так: «Трьох днів достатньо, щоб освоїти курс, пов’язаний з медіацією, а так званий «психологічний досвід» доведеться довго здобувати, і бути психологом потрібно від природи. Будь-хто, незважаючи на освіту, може почати працювати посередником у спірних справах. Хтось народжується із талантом, а хтось, на жаль, ніколи цьому не навчиться. Справа у тому, щоб правильно вибрати людей для роботи медіатором. У спілкуванні ніколи не може бути забагато досвіду для посередника, навіть для найдосвідченіших, які працюють у Великобританії, адже вони ніколи не зупиняються і щороку примножують свій досвід у посередництві».

Подібної думки притримується і Цісана Автанділовна. Медіатором може бути не кожен. Професійний медіатор насамперед повинен мати будь-яку базову вищу освіту. Але головне — це людські якості та здібності, і перш за все порядність. Необхідна постійна робота над собою. Медіатор повинен бути нейтральним. Однак він звичайна людина, зі своїми симпатіями і антипатіями, власними інтересами та ідеями чи ідеалами, які мають велике значення для нього. Саме тому він повинен повною мірою усвідомлювати свої людські реакції і відслідковуючи їх, робити так, щоб ці реакції не вплинули на його професійні дії. Медіатор не повинен бути психологом у чистому вигляді, він поєднує в собі знання з дуже багатьох галузей, в тому числі психологічні знання. Але що найголовніше у медіації для забезпечення розуміння сторонами одна одну? Це те, що медіатор повинен до певного моменту працювати перекладачем між сторонами. Тобто медіатор є гарантом процесу, в якому сторони в максимально сприятливих та безпечних для них обставинах можуть навіть проявляти негативні емоції стосовно одна до одної, але при цьому вони мають можливість ці емоції відфільтровувати у присутності медіатора. Медіатор надає кожній стороні внутрішню впевненість і переконаність у тому, що кожен має сили і може впливати на прийняття рішення, яке стосується його особисто.

Відповідаючи на запитання: «Чи схожа медіація на систему взаємовідносин всередині злочинного світу, коли авторитети намагаються врегулювати конфлікт, який виник між злочинними угрупованнями за розподіл сфер впливу?», Цісана Автанділовна відзначила таке. Медіатори не є представниками таких груп, бо в кримінальних угрупованнях все відбувається далеко не на основі добровільності. Там діє страх, примус, насильство психологічне чи фізичне, яке завгодно. У медіації цього як раз немає. Ось чому ми говоримо, що медіатор — це людина високої порядності, яка і забезпечує безпеку. І при цьому сторони зберігають контроль над усім процесом, бо добровільно згоджуються на медіацію, мають можливість у будь-який момент (якщо вони відчули хоча б якісь ознаки того, що медіатор не є нейтральним і неупередженим, чи не на рівних відноситься до сторін) вийти з цієї процедури, навіть без пояснень.

Відповідаючи на питання: «Хто найчастіше ініціює медіацію?», пані Шамлікашвілі відповіла, що, як правило, ініціатива виходить від однієї зі сторін. Тоді сам медіатор або організація, до якої звернулась сторона спору, направляють пропозицію іншій стороні. У 50-60 випадках вдається умовити іншу сторону і тоді 80% спорів вирішуються успішно. У разі згоди, а це обов’язкова умова, оскільки медіація — це добровільна процедура, починається робота: вибір та затвердження медіатора, його попередні зустрічі зі сторонами чи їх представниками, телефонні конференції, а потім сама процедура. Оплату процедури медіації теж бажано робити на паритетних началах, щоб не було жодного натяку на заангажованість медіатора. Організаційний внесок (який не повертається) платить ініціатор медіації. У випадку, коли друга сторона погоджується на медіацію, цей внесок зараховується у розмір гонорару. Із практики Науково-методичного центру медіації і права, за словами Цісани Автанділовни, для приватних осіб ціна за процедуру медіації складає від 375 грн. за годину, для представників бізнесу 2500-30 000 грн. за годину, а коли, наприклад, питання стосується захисту прав споживачів, то Центр вирішує ці спори безкоштовно.

Під час медіації сторони знаходяться в одному приміщенні і мають можливість почути, що говорить інша сторона про сам конфлікт, про те, як вона бачить себе та роль другої сторони, свого опонента в цьому конфлікті. Під час роботи медіатор повинен допомогти сторонам зрозуміти себе самих і опонента та сприяти їм у пошуку взаємоприйнятного рішення, заснованого на згоді. Медіатор не повинен займатись розглядом змістовної сторони спору. Його завдання — забезпечити продуктивний процес спільного вироблення сторонами рішення, що спирається на прагнення до взаєморозуміння. Таким чином, передусім медіація повинна забезпечити сторонам розуміння себе і одна одну.

Якщо сторони порозумілись щодо всіх або деяких питань, укладається медіаційна угода, на цьому етапі потрібна допомога юристів, щоб при укладанні угоди не були порушені права жодної зі сторін. Крім того, в угоді про примирення важливим є зазначення того, яким чином ця угода повинна бути виконана.

Щодо того, яку відповідальність несе медіатор, то за винятком режиму конфіденційності всієї процедури (включаючи знищення всіх документів після завершення медіації), медіатор — це особа «абсолютно безвідповідальна», яка не дає сторонам ніяких гарантій щодо успішності застосування медіаційних процедур і вирішення спору. Обов’язок та відповідальність за прийняття рішення повністю покладається на сторони. Прогрес у медіації досягається внаслідок руху від заявлених позицій сторін до їх глибинних інтересів і потреб, враховуючи, що довгостроковими можуть бути лише домовленості, які засновані на задоволенні будь-яких потреб — матеріальних, фізичних або психологічних. Медіатор — лише «штурман» цього процесу, який веде сторони шляхом взаєморозуміння до вироблення прийнятного для обох сторін рішення. Сторонам необхідно припинити пошук істини у чужих джерелах, необхідно зазирнути у себе і відповісти на свої ж запитання. Не важливо, на якому рівні відбувається конфлікт, бо у його розвиток залучені однакові проекції, іншими словами, відбувається процес неусвідомленого переносу власних бажань, емоцій та забобонів однієї особи на інших, яка не усвідомлює при цьому, що ці емоції виникають у неї самої. У науковій психології визнається як факт, що 90% негативних особистих характеристик, якими ми наділяємо інших, насправді належать нашій підсвідомості.

Саме медіатор допомагає сторонам конфлікту порозумітись, проаналізувати ситуацію і знайти рішення, яке задовольнило б інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. Медіація допомагає оптимізувати процес вирішення суперечки та вчить сторони, як вирішувати спірні питання в майбутньому. Завдяки швидкості, конфіденційності, порівняній дешевизні, можливостям впливати на результат та зберегти партнерські стосунки з іншою стороною медіація завойовує все нових і нових прихильників.

Надійшла до редакції 27.10.2010 р.